Розділ 2
Шляхи вдосконалення законотворчого процесу в Україні
111
2.1. Вдосконалення чинного законодавства – основна мета законотворчого процесу
111
2.2. Підвищення правової культури учасників законотворчого процесу та
вдосконалення їхньої професійної підготовки
135
2.3. Використання досвіду законотворення демократичних країн Європи і світу у
законотворчому процесі в Україні
166
Висновки до розділу 2
194
ВИСНОВКИ
196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
209
ДОДАТКИ
233
ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження.
Проголошення Україною своєї незалежності, конституційне закріплення її статусу
як соціальної, демократичної, правової держави, визначення стратегічного курсу
на входження до Євросоюзу обумовило обўєктивну необхідність вдосконалення
національної системи законодавства, здатної забезпечити життєдіяльність нашої
країни в сучасних демократичних формах. Сприяти досягненню зазначених
перетворень, глибинних за своєю сутністю, покликана законотворчість як складний
і багатогранний процес, як цілеспрямована поступова діяльність, що має своєю
метою врегулювання суспільних відносин шляхом пізнання та оцінки правових
потреб суспільства і держави, створення законів, системи законодавства в
цілому.
Однією з особливостей організації та життєдіяльності суспільства є, як відомо,
його нормативно-правове регулювання: завдячуючи законотворчому процесу
обўєктивно існуюче право шляхом державного або загальнонародного волевиявлення
стає офіційною нормою, набуває силу закону.
Законотворчий процес, будучи відображенням реального життя, і сам повинен
змінюватись і вдосконалюватись, звільнятися від застарілих бюрократичних форм
та підходів до правотворення.
Законотворчість за своїм призначенням покликана давати життя нормам права,
породжуючи, формуючи та оформляючи їх, надавати їм статус регулятора суспільних
відносин. Саме в законах закріплюються права і свободи особи, відображається
політичний курс країни, чим, власне, зумовлюється громадський інтерес до
законотворчого процесу, закономірностей його функціонування та розвитку, його
результатів і наслідків.
Процес законотворення є цілісним і структурно диференційованим водночас. Його
сутність обумовлюється як субўєктивними факторами, до яких належить діяльність
субўєктів законодавчої ініціативи, рівень їхнього професіоналізму, громадська
думка, правові очікування людей, лобізм, дії політичних партій, фракцій тощо,
так і факторами обўєктивними, такими, зокрема, як рівень соціально-економічного
розвитку країни, характер політичного режиму, стан правової культури населення
тощо. Дослідження зазначених факторів, з’ясування характеру їх впливу на
законотворчий процес набуває особливого значення.
Спрямований на забезпечення оптимального функціонування суспільства, його
базових функцій законотворчий процес повинен мати узгоджений, цілеорієнтований
характер. У такому розумінні він є основою ефективної державної політики,
засобом унормування соціальних відносин, забезпечення стабільності і миру в
державі.
Одним із важливих засобів нормативного закріплення принципів, процедур та
правил законотворчого процесу є використання наукових досягнень, творче
вивчення соціальних практик, вітчизняного та зарубіжного досвіду
законотворення. Подальший розвиток законотворчого процесу має базуватись на
науково визначених, нормативно закріплених та організаційно досконалих правилах
і процедурах.
Сукупність вищезазначених чинників в їх підпорядкованості модернізаційному
стану українського суспільства обумовлюють актуальність теми дисертаційного
дослідження.
Звўязок роботи з науковими програмами, планами. Дисертація виконана в рамках
планової науково-дослідної теми “Науково-правове забезпечення законотворчої
діяльності” № РК 0104u006963 Інституту законодавства Верховної Ради України.
Стан наукової розробки проблеми. У вітчизняній правовій літературі належним
чином не відображено (і на теоретичному рівні, і на рівні аналізу практичного
досвіду) вивчення проблеми вдосконалення законотворчого процесу в Україні.
Хоча певну увагу вивченню його загальних засад було приділено у працях
вітчизняних та зарубіжних вчених (Алєксєєва С.С., Журавського B.C., Зайця А.П.,
Зайчука О.В., Ілўїна І.А., Ісакова В.Б., Керімова Д.А., Козюбри М.І.,
Копейчикова В.В., Копиленка О.Л., Кривенко Л.Т., Кураса І.Ф., Любимова А.П.,
Мадера Л., Марченко М.Н., Мурашина Г.О., Мурашина О.Г., Назаренко Є.В., Нашиць
А., Недюхи М.П., Нерсесянца В.С., Оніщенко Н.М., Опришка В.Ф., Петришина О.В.,
Піголкіна А.С., Погорілка В.Ф., Рабіновича П.М., Ришелюка А.М., Саса С.В,
Селіванова А.О., Селіванова В.М., Сіренка В.Ф., Скакун О.Ф., Тація В.Я.,
Тихомірова Ю.А., Фрицького О.Ф., Фуллера Лон Л., Харта Х.Л.А., Шаповала В.М.,
Швеця М.Я., Шевчука С.В., Шемшученка Ю.С., Ющика О.І. та ін.), в дисертаційних
дослідженнях (Ганжи Н.В., Григору Н.Г., Журавльової Г.С., Задираки Н.Ю.,
Приходько Х.В., Саса С.В., Ющика О.І. та ін.).
Метою та завданнями даного дослідження є аналіз сутності законотворчого процесу
як системи, закономірностей його розвитку, шляхів вдосконалення,
нормативно-правового, організаційного та наукового забезпечення.
Для досягнення поставленої мети визначені такі основні завдання:
дослідити сучасний стан законотворчого процесу в Україні, його наукове,
нормативно-правове та організаційне забезпечення, тенденції розвитку;
виявити фактори, що сприяють забезпеченню системності, ціледосягання,
стабільності та демократичності законотворчого процесу;
вивчити зарубіжний досвід щодо забезпечення процесу законотворчості;
сформулювати пропозиції щодо системного вдосконалення законотворчого процесу в
Ук
- Київ+380960830922