Глава 23 Господарського кодексу України [7] “Визнання суб’єкта підприємництва
банкрутом” визначає загальні засади інституту банкрутства та діяльності
арбітражного керуючого. Так, у цьому кодексі, серед іншого, дається поняття
суб’єкта банкрутства, поняття кредиторів, визначається перелік процедур, що
застосовуються до неплатоспроможного боржника, тощо.
Статтею 209 Господарського Кодексу України [7] було введено поняття
неспроможності. Під неспроможністю розуміється нездатність суб’єкта
підприємницької діяльності після настання встановленого терміну виконати свої
грошові зобов’язання щодо інших осіб, територіальною громадою або державою не
інакше як через відновлення його платоспроможності. З аналізу цієї норми та
норм Закону стає зрозумілим, що неспроможність є проміжним станом між
неплатоспроможністю та банкрутством.
Господарський процесуальний кодекс України [5], що регулює загальні засади
господарського процесу, визначає правила підвідомчості та підсудності, права та
обов’язки сторін, встановлення та обчислення процесуальних строків, порядок
апеляційного та касаційного оскарження, тощо. Проте особливостей провадження у
справах про банкрутство Господарський процесуальний кодекс України [5] не
визначає, лише згадує про цей окремий вид провадження та відсилає до норм
Закону. Тобто під час провадження у справах про банкрутство застосовуються лише
ті норми Господарського процесуального права, що мають універсальний характер
для будь-якої форми процесу. Така модель регулювання відносин, пов’язаних з
банкрутством, деякими науковцями визначається, як негативна [ 151, с. 58] і
пропонується ввести додатково главу до процесуального кодифікованого акту, яким
в Україні є Господарський процесуальний кодекс України [5]. Аналізуючи сучасне
українське законодавство можна дійти висновку, що така позиція є не досить
обґрунтованою, оскільки це тільки обтяжить практичне застосування норм
інституту банкрутства. В українській юридичній літературі зустрічається думка
щодо необхідності кодифікації законодавства про банкрутство шляхом об’єднання
всіх норм, що регулюють відносини банкрутства, та інших галузей права [ 149, с.
75].
Окремі положення, щодо регулювання інституту банкрутства та діяльності
арбітражного керуючого, як загального так і спеціального характеру, містяться в
деяких законах, наприклад, “Про колективне сільськогосподарське підприємство”
[11], “Про споживчу кооперацію” [12], “Про власність” [8], “Про заставу” [14],
“Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” [15], "Про банки та
банківську діяльність" [22]. Проте, зазвичай, ці закони містять лише відсилочні
норми і є також загальними нормативними актами щодо до Закону.
Джерелами правового регулювання інституту банкрутства та діяльності
арбітражного керуючого є також і підзаконні нормативні акти: укази Президента
України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства економіки та
Фонду державного майна. Взагалі ці акти регулюють матеріальні та пов’язані з
ними процесуальні відносини неспроможних суб’єктів підприємницької діяльності.
Важливим підзаконним нормативним актом у законодавстві, що регулює відносини,
пов’язані з банкрутством та діяльністю арбітражного керуючого [ 147, с. 311], є
указ Президента України від 21.04.1998 року № 333/98 "Про утворення у
арбітражних судах України спеціальних колегій щодо розгляду справ про
банкрутство" [35], відповідно якому у складі арбітражних судів Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя було створено спеціальні
колегії по розгляду справ про банкрутство. Такі колегії діють у вищеназваних
судах і на сьогоднішній день. Така "спеціалізація" суддів сприяє більш
правильному застосуванню законодавства, що регулює відносини, пов’язані з
банкрутством.
В літературі можна зустріти думку про те, що підзаконні нормативні акти - це
скоріше виняток з правила, ніж саме правило [ 98, с. 16]. А на сучасному етапі
розвитку українське законодавство спрямовується на розширення положень законів
підзаконними нормативними актами.
Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 11
квітня 2001 року № 77 [40] затверджено Положення про порядок формування та
ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у
справі про банкрутство, в якому визначені основні засади співпраці органу з
питань банкрутства, арбітражних керуючих та господарських судів. Також
визначено обов’язок органу з питань банкрутства формувати базу даних, обов’язок
арбітражних керуючих у десятиденний термін після кожного судового засідання
подавати органу з питань банкрутства повідомлення про хід провадження у справі
про банкрутство, тощо. Користувачами вищезгаданої бази є посадові особи органів
державної влади, а також правоохоронних, контролюючих та слідчих органів за
наявності письмового запиту в установленому порядку, боржник, кредитор,
арбітражний керуючий, які беруть участь у провадженні конкретної справи про
банкрутство, та судді, що веде цю справу. Створення та ведення такої бази є
позитивною ознакою, яка сприяє здійсненню моніторингу процесу відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, оперативності та
об’єктивності доведення первинної та аналітичної інформації до відома органів
виконавчої та судової влади.
Крім того, для практики застосування Закону важливим є також наказ Міністерства
економіки та з питань європейської інтеграції від 17.01.2001 року № 10 [41] про
затвердження методичних вказівок щодо виявлення ознак неплатоспроможності
підприємств та ознак дій щодо приховування банкрутства, фіктивного банкрутства
або доведення до
- Київ+380960830922