Розділ III
Тенденції розвитку єврейської освіти у 30-х роках ХХ ст.
У даному розділі простежується суперечливий процес функціонування єврейської
школи в умовах здійснення політики коренізації. Автор доводить, що відхід від
неї спричинив згортання єврейської освіти. Наголошується на тому, що мережа
єврейських освітніх закладів, як і інших національностей зазнала, непоправних
втрат під час репресій, особливо кінця 30-х років ХХ століття. Органи
політичного керівництва почали ухилятися від декларованого курсу у сфері
міжнаціональних відносин, що, насамперед, спричинило згортання політики
коренізації. На передній план було висунуто ідею здійснення інтернаціонального
виховання, що призвело до інтенсивного згортання етнонаціональної культури на
Україні. Простежується активна боротьба органів влади в Україні з розвитком
національної освіти, культури тощо.
3.1. Єврейська освіта в Україні в умовах згортання політики українізації
Наявність значної кількості праць з такої комплексної проблеми, як національна
освіта, питання генези єврейської освіти в Україні потребує додаткового
коментаря, насамперед, через те, що вона у 30-х роках мала свої специфічні
особливості, характерні риси, свою драматичну історію розвитку і не менш
драматичну колізію за наслідками для єврейської культури у цілому.
Насамперед зазначимо, що початок 30-х років знаменувався поворотом у сфері
національної політики, головним інструментом якої виступала українізація. У
цьому процесі розвиток освіти як українською мовою так і мовами національних
меншин, був головним напрямом діяльності державних та партійних структур,
основним змістом пропагандистських заходів. Відхід від політики українізації,
від того ракурсу, який визначив ХІІ з’їзд РКП(б) у 1923 році, був логічним
через те, що в цьому вже не було необхідності. Влада зміцнила свої позиції у
середовищі національних меншин і розпочала широкомасштабні соціальні
експерименти. Одним з яких була колективізація, від форсованого курсу на яку
країну почало лихоманити. Процес СВУ, намагання реорганізації ВУАН засвідчили,
що владі вже не потрібно було маневрувати як між селянами, що складали основну
масу національних меншин, так і між інтелігенцією. Це засвідчує правоту тих,
хто твердив, що українізація [дод.2] — це своєрідний маневр більшовиків у сфері
національної політики [23; 24]. Але повністю відмовитися від неї було ще
неможливо, тому освіта етнічних меншостей у 1930-1932 роках за інерцією кінця
20-х років продовжувала розвиватися. Однак акценти в її організації зміщувалися
в сторону політизації, через розпочаті пошуки “ворогів народу” тощо. Один із
фундаторів культурно-освітньої політики серед єврейських мас та боротьби з
націоналізмом С. Діманштейн у статті “За класову чіткість в освіті
національностей” одним з першочергових завдань вбачав вдосконалення соціального
складу вчителів і учнів. Він писав, що “...треба прибрати засобом жвавої
самокритики і ростом активності мас в громадській роботі всі націоналістичні,
буржуазні елементи, що намагаються перешкоджати генеральній лінії партії” [60,
с.8]. В іншому випадку він стверджував, що “цікаво простежити на досвіді
вирішення національного питання стосовно єврейського населення СРСР, як
більшовицька теорія блискуче проявилася тепер, коли ми стоїмо напередодні
побудови безкласового суспільства і остаточного усунення недоліків відсталості
та елементів національної нерівності. Ми можемо простежити основні етапи
облаштованості єврейської національної меншини в СРСР в розрізі того, як до неї
застосовувалася ленінська національна політика і до чого це призвело” [60,
с.12].
В одному із основних педагогічних журналів “Шлях освіти”, з метою визначення
завдання загальноосвітньої школи, йшлося: “Освітні заклади не можуть залишатися
байдужими до тієї творчої роботи, що її виконують бідняцько-середняцькі маси за
допомогою пролетаріату; освітні заклади теж повинні реконструювати свою роботу,
щоб служити цілям будівничого процесу, щоб допомогти партії, пролетаріатові,
бідноті, середняцтву виконати величезні історичні завдання творення нової
економіки, нового побуту, нових взаємин між людьми, нового села, нового
селянина… зробити завдання весняної засівкампанії основою педагогічної роботи з
дітьми — це, передусім, означає, що самий зміст програмної роботи по окремих
групах чи по окремих дисциплінах потрібно повернути обличчям до засівкампанії,
її завдання зробити центральними для педагогічного процесу, дидактичні й
виховні цілі здійснювати навколо актуальних проблем та його теперішніх завдань”
[290, с. 19].
Нові акценти в політиці ВКП(б) серед національних меншин на початку 30-х років
продемонстрував лідер партії Й. Сталін у доповіді і заключному слові на ХVІ
з’їзді ВКП(б) 27 червня 1930 року. Найголовнішим в національному питанні він
визначив боротьбу з ухилами, серед яких генеральний секретар засудив як
“російський великодержавний”, так і “місцевий націоналізм”. З трибуни з’їзду
зазначив, що “…в своїй боротьбі з ухилами партія завжди вела принципову
політику, ніколи не опускаючись до закулісних комбінацій і дипломатичного
гешефтмахерства” [259, с. 3].
Одночасно з’їзд прийняв інше важливе рішення, що пронизувало всю систему
освіти, в т.ч. і єврейську — постанову “Про загальне обов’язкове початкове
навчання” [143, с.68]. Виконання цього рішення докорінно змінило діяльність
всіх структур у сфері освіти національних меншостей, відкривало великі
можливості у підготовці національних кадрів.
Однак, вже перші кроки на шляху до виконання даного рішення зустрілися з
труднощами різнопланового характеру. В інструктивному листі від 6 вере
- Київ+380960830922