РОЗДІЛ 2
РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
2.1. Ринок праці та його сучасний стан
Зміни, що відбуваються в економіці, пов'язані з розвитком ринкових відносин,
зокрема формуванням ринку праці. Нормальне функціонування останнього неможливо
без відповідної системи економічних, соціальних, організаційних і правових
заходів як його основи, що створюють умови для інституціонування нових
соціально-структурних відносин. У минулому працівнику практично гарантувалося
таке робоче місце, на яке він колись потрапив. Водночас існували обмеження щодо
вибору місця й умов реалізації можливостей людини, мобільність робочої сили
була низькою. За цих умов соціальна структура суспільства залишалася відносно
стабільною. В наслідок значних масштабів досягло приховане безробіття у вигляді
неефективного використання робочої сили на діючих підприємствах. Виникло
суперечність, яка полягає в тому, що одночасно з безробіттям зростала і
кількість надлишкових робочих місць. Явне безробіття також існувало, але
офіційно не визнавалось. В Україні формування ринку праці відбувається
одночасно з впровадженням заходів, що забезпечують його функціонування.
Структура ринку праці складається з трьох блоків:
- ринкових відносин (процес обміну індивідуальної здібності до праці та фонду
життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили);
- державного управління і регулювання за допомогою організаційних заходів —
система забезпечення зайнятості працездатного населення, підготовки і
перепідготовки кадрів;
- соціального захисту населення (виплата допомоги по безробіттю, допомога
малозабезпеченим групам).
Елементи структури ринку праці визначають взаємовідносини власника робочої сили
і її покупця. При цьому робоча сила виступає як товар, призначений для
створення соціальних благ у суспільстві і формування умов для отримання кожним
індивідуумом певного статусу в соціальній структурі суспільства.
На ринку праці реалізуються такі можливості:
- вільного вибору професії, галузі і місця діяльності, що заохочується
пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливість реалізації творчих
задумів тощо);
- наймання і звільнення при дотриманні норм трудового законодавства, яке
захищає інтереси громадян щодо гарантії зайнятості, умов праці, її оплати;
- незалежної міграції трудових ресурсів між регіонами, галузями і
професійно-кваліфікаційними групами, яка супроводжує поліпшення умов життя і
трудової діяльності, чому сприяє наявність високорозвинених, повсюдно доступних
населенню ринків високоякісного житла, споживчих товарів культурних і духовних
цінностей;
- вільного руху заробітної плати й інших доходів при збереженні пріоритету
кваліфікації й освіти, дотриманні встановленого законом гарантованого мінімуму
зарплати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулюванні доходів через
податкову систему.
На ринку праці неминуче виникає ситуація, коли підприємства змушені будуть
змагатися за залучення працівників, а конкуренція зажадає повної трудової
віддачі. І у ставленні до людини він створює нову ситуацію: вимагає не
пасивного чекання місця роботи, а активних дій, пошуку нової роботи і
підготовки до неї. Нарешті, тільки ринок дає людині економічну свободу,
можливість вибрати не тільки місце роботи, а й спосіб життя. Адже нині розвиток
виробництва відбувався під впливом попиту на продукцію, близькості до ресурсів,
ряду інших обставин, не враховувалися бажання людей працювати на тому чи іншому
виробництві. Формування ринку праці якісно змінює дану ситуацію: саме під його
впливом розвиватимуться насамперед ті виробництва і технології, які
відповідають потребам людини, його уявленням про підходящу роботу.
Головною ознакою перехідного періоду та його впливу на ринок праці є
нестабільність в економічній, соціальній та інших сферах суспільного життя, яка
проявляється не тільки у відсутності окремих законів, нормативних актів, у
незадовільному виконанні існуючих, а й в перманентних коригуваннях та змінах
чинного законодавства. Певною мірою це можна виправдати саме перехідною
економікою, тобто постійним поєднанням законодавства з реальними перетвореннями
та його удосконаленням. Однак ця нестабільність породжує негативні наслідки.
Доцільно виділити деякі етапи реформування заробітної плати та її впливу на
український ринок праці. Перший етап характеризувався до квітня 1991 р. дією
жорсткої системи централізованого регулювання заробітної плати, заснованої на
колишніх нормативних актах, що, безумовно, гальмувало впровадження ринкових
механізмів. Другий етап почався з квітня 1991 р. новою організаційно-правовою
системою, яка знайшла відображення в ст. 19 Закону України “Про підприємництво
в Україні”, що дало підприємствам право самостійно визначати фонд оплати праці
без будь яких обмежень його зростання. Використовуючи дане право, а також право
віднесення на собівартість продукції усіх витрат на виплату як основної, так і
додаткової заробітної плати, підприємства почали нарощувати розміри витрат на
заробітну плату за рахунок безпідставного підвищення цін на продукцію без
відповідного збільшення обсягів виробництва.
Окремі підприємства і навіть галузі економіки не мали рівних можливостей в
підвищенні заробітної плати, що зумовило суттєве порушення міжгалузевих
співвідношень в оплаті праці. Зазначені тенденції почали проявлятися й в оплаті
праці працівників бюджетної сфери. Відповідно до законодавства працівникам
культури, викладачам вищої школи, педагогічним, медичним, фармацевтичним,
науково-технічним та іншім працівникам соціально-культурної сфери передбачені
гарантії в оплаті праці на рівні середньої заробітної плати в проми
- Київ+380960830922