РОЗДІЛ 2
ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД
2.1. Організація функціонування органів місцевого самоврядування в сучасному
світі
Кризова ситуація, що склалася у місцевому розвитку, зокрема, під час вирішення
багатьох нагальних соціально-економічних проблем, обмеженість місцевих
бюджетів, низький рівень доходів більшості населення, не облаштованість
багатьох територій, занепад комунального господарства та істотне здороження
вартості його послуг негативним чином відображається на загальній
соціально-економічній ситуації в країні. Між тим, місцеве самоврядування,
спираючись на активність населення під час розв’язання актуальних для
конкретної території проблем, здатне надати розвитку українського суспільства
додаткові позитивні імпульси. Тому у процесах адміністративного реформування в
Україні пріоритетним є розвиток ефективного місцевого управління. Це пов'язане
з дією наступних факторів:
1) потребою в широкій демократизації всіх сфер життя українського суспільства,
загальнодержавній і регіональній децентралізації з перерозподілом влади і
ресурсів між центральними, регіональними та місцевими органами управління;
2) необхідністю збалансування державних і регіональних інтересів, а також
потреб територіальних громад;
3) необхідністю поліпшення якості життя більшої частини населення;
4) потребою використання потенціалу самоорганізації населення для розв’язання
нагальних соціально-економічних проблем.
На жаль, варто визнати, що реформа місцевого самоврядування усе ще не стала
пріоритетною в процесах адміністративного реформування в Україні: вкрай низьким
залишається рівень законодавчого забезпечення діяльності органів місцевого
самоврядування, організаційні структури і методи прийняття рішень у їхніх
виконавчих органах найчастіше копіюють структури і методи органів виконавчої
влади, нарешті, існує гострий дефіцит кваліфікованих фахівців. Все це знаходить
висвітлення в тій політиці, що проводять органи місцевого самоврядування в
соціальній, економічній та інших сферах життєдіяльності територіальних громад.
На жаль, приходиться констатувати, що органи місцевого самоврядування в Україні
сьогодні не відіграють провідної ролі у процесі задоволенні потреб та інтересів
населення, делегуючи основні функції органам державного управління.
Загалом, оптимальне співвідношення між державним управлінням і місцевим
самоврядуванням у різних країнах визначається по-різному, виходячи з
історичних, національних і географічних особливостей.
Істотний розвиток місцеве самоврядування в Європі одержало тільки після
закінчення Другої світової війни. В останні десятиліття на тлі процесу
загальноєвропейської інтеграції практично у всіх європейських державах
проявляється тенденція до ще більшого зростання ролі місцевого самоврядування.
Така політика обумовлена застосуванням нового принципу інституціональної
організації держави й суспільства - принципу субсидіарності.
Саме цей принцип закладений і в основу функціонування Європейського союзу. У
преамбулі Маастрихтської угоди говориться: «Цей договір знаменує новий етап у
процесі створення ще більш тісного союзу між народами Європи, у якому рішення
приймаються на можливо більше близькому до громадян рівні [66]». У якості
такого рівня мається на увазі саме місцеве самоврядування.
Субсидіарність базується на тому, що втручання вищестоящих рівнів управління в
діяльність нижчестоящих допускається тільки при наявності певних умов, за яких
таке втручання може вважатися законним і доцільним. Виходячи із цього,
втручання органів виконавчої влади в діяльність органів місцевого
самоврядування здійснюється лише з метою надання необхідної допомоги у
вирішенні його завдань.
Застосування принципу субсидіарності в правових і адміністративних системах
більшості держав, що входять у Раду Європи, причому як в унітарних, так і у
федеративних, свідчить про його універсальний характер, а також перспективності
його використання в країнах, що здійснюють адміністративні реформи. Принцип
субсидіарності повною мірою знайшов відображення в Європейській хартії
місцевого самоврядування, прийнятої в Страсбурзі 15 жовтня 1985 р. Україна
підписала дану Хартію 06.11.1996 р. і ратифікувала її Законом № 452/97-ВР 15
липня 1997 р. [57].
Під місцевим самоврядуванням у Хартії розуміється право й реальна здатність
органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ
і управляти ними, діючи в рамках закону в межах своєї відповідальності і в
інтересах місцевого населення.
Здійснення публічно-владних повноважень, відповідно до Хартії, необхідно
переважно покладати на органи влади, найбільш близькі до громадян. У межах,
установлених законом, органи місцевого самоврядування мають повну свободу дій
для здійснення владних ініціатив з будь-якого питання, що не виключене з їхньої
компетенції й не віднесене до компетенції іншого органу влади. Надання
яких-небудь із цих повноважень іншому органу влади необхідно здійснювати з
урахуванням обсягу і сутності поставленого завдання, а також вимог ефективності
й економії. Виходячи з цього, повноваження органів місцевого самоврядування
повинні бути повними і винятковими. Вони можуть бути оскаржені або обмежені
іншими органами влади тільки в межах, установлених законом. При делегуванні
повноважень центральними або регіональними органами влади установи місцевого
самоврядування повинні мати можливість пристосовувати їхнє здійснення до
місцевих умов. У процесі планування й прийняття будь-яких рішень, що
безпосередньо стосуються органів місцевого самоврядування, необхідн
- Київ+380960830922