РОЗДІЛ 2
ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ УМОВ РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Доурбанізаційний період розвитку території
Посилаючись на дослідження [12], історія геологічного розвитку сучасного міста Дніпропетровська дуже складна. Початок вона бере з раннього архею (> 3,5 млрд. років), коли на цій території було розташоване острівне море (мікроокеан). З пізнього протерозою (1700-570 млн. років) територія сучасного Дніпропетровська перетворилася у жорстке нагір'я, яке піддавалося процесам гороутворення і денудації. Цей розвиток продовжувався до початку пізньоеоценового часу, коли сучасний Дніпропетровськ був вкритий Мандриківським морем. Після його відступу (33 млн. років тому), територія знов перетворилась на сушу, де продовжували діяти процеси вивітрювання і денудації. У районах сучасного Дніпропетровська у геологічних розрізах широко розповсюджені континентальні аналоги середньоміоценових відкладів, які складені кварцевими білими пісками з прошарками тонковідмучених каолінів.
Одним з найбільш важливих об'єктів Дніпропетровщини є своєрідний генетичний тип четвертинних відкладів, представлених лесами та лесовими породами, які утворюють лесову формацію. На досліджуваній території лесовидні породи заповнюють стародавні балки у вигляді делювіального шлейфу, беруть участь у будові стародавніх терас Дніпра та його притоків, залягають плащем на всіх елементах ерозійного рельєфу, включаючи і докембрійські породи [12].
Дані, отримані за допомогою споро-пилкового аналізу показують, що найбільші кліматичні зміни на досліджуваній території відбулися в плейстоцені. Тоді умови росту для рослинного світу були сприятливіші, ніж в нинішній час. В широкінські, мартоношські і завадовські періоди існував теплий та вологий клімат, широко розвивалася лісова рослинність. Під час формування "строкатих" глин переважав жаркий клімат, близький до субтропічного, про що свідчить аналіз спорово-пилкового комплексу. В часи утворення лесів клімат був сухим і більш суворим, ніж тепер.
У верхній частині товщі "строкатих" глин знайдено спорово-пилкові комплекси з перевагою покритонасінних ряснолистих порід, а також у незначній кількості знайдено пилок тропічних і субтропічних рослин. Палеонтологічні знахідки із лесової формації та із палеолітичних стоянок підтверджують степовий характер ландшафту з острівками лісу в долині Дніпра.
На території Дніпропетровщини було знайдено залишки мамонта, шерстистого носорога, коня, бізона, гігантського оленя, звичайного та північного оленів, лева, ведмедя, печерної гієни, вовка, лисиці, зайця, байбака та водяного щура. Проте наведена фауна хребетних не має чіткого геологічного прив'язування.
На степові холодні умови під час утворення лесів вказують знахідки в Красноповстанській балці на глибині 4,5 м від поверхні черепа печерного ведмедя. Біля гирла р. Мокра Сура в лесовидних суглинках на глибині 3,8м було знайдено залишки бізона, дикого коня, первісного бика або тура, бурого ведмедя, лисиці, північного оленя, мамонта. В 1953 році на території заводу ім Петровського у верхньому ярусі лесу виявивлено череп Mammutsis primrgenins аналогічний знахідці в р. Дніпро [12].
За дослідженнями [190] простір, який займає нині місто Дніпропетровськ, носив степовий характер. Степ мав своєрідну особливість: "відкритий, безмовний, усіяний природними пагорбами, штучними курганами, прорізаний яругами та долинами, він іноді вражав око прекрасною грою зелені, іноді здавався висушеним гарячими променями сонця".
Характерне явище степу складали балки, яруги та байраки. Ліси зростали тільки по місцям низинним, найбільш вологим або ж найбільш суглинистим та супіщаним, тобто вздовж берегів рік, озер, по річковим островам, схилах балок, яруг. Всі інші місця являли собою безлісну рівнину, вкриту влітку травою, а взимку замуровану снігами.
Відносно лісової флори треба сказати, що тут зростали: липа, клен, дуб, берест, граб, ясен, верба, шовковиця, яблуня, груша, вишня, калина, верба, вільха, береза, сосна, горішник, чорноклен, тополя срібляста, глід, бояришник, жостер, таволга, бузина, лоза, явір, барбарис та ін.
За силою та ступенем родючості землі цей край міг називатися і надзвичайно багатим, і надзвичайно бідним; все залежало не стільки від річкових та ключових вод, скільки від атмосферної та дощової вологи: в дощове літо рослинність досягала небачених розмірів, врожай був величезним; в спекотний і посушливий час рослинність гинула, неврожай тягнув за собою страшенні лиха. Ось чому різні дослідники так по-різному описують цей край: у одних - це багата земля, у інших - випалена сонцем пустеля.
Із тварин у великій кількості водилися вовки, лисиці, тарпани, зайці, дикі кішки, олені, сурки, борсуки, горностаї, хорьки, річкові бобри, видри. З птахів були лебеді, гуси, качки, дрохви, стрепети, баклани, лемки, лелеки, чаплі, тетереви, куріпки, шпаки, голуби, орли, ворони, щогли, кулики, жайворонки. З комах відомі були: бджоли, цвіркуни, мурахи, таргани, павуки та інші [190].
Місто Єкатеринослав було засноване в 1778 році. З цього часу почався інтенсивний антропогенний вплив на займану ним територію.
За картою Сибірцева, Танфільєва, Ферхміна розподілення ґрунтів на території Єкатеринослава було таким: на правому березі Дніпра переважав чорнозем супіщаний, а на лівому - заплавні ґрунти, в районі сучасного Придніпровська - чорнозем звичайний. Розповсюдження в глибину чорнозему було нерівномірним у всіх місцях міста, "чим вище місцевість по схилам, тим шар чорнозему тонкіший, а чим нижче - тим товще" [6].
Територія сучасного Дніпропетровська являла собою область східних вітрів, які взимку приносили з собою морози і заметілі, а влітку суховії.
Увесь берег Дніпра, район сучасного проспекту Карла Маркса і вище (до верхів'я балок Аптекарської і Монастирської) був зайнятий лісом, свідоцтвом чого були залишки лісів у верхів'ях цих балок. План Єкатеринос-
лава 1786 року, що згадується в праці [6], доводить наявн