РОЗДІЛ 2
ПОЕТИКА ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ ПЕРСОНАЖІВ-ЗЛОЧИНЦІВ
Літературний характер є своєрідною моделлю художнього образу людини, створенням якого письменник намагається простежити індивідуальну природу, психічні особливості, мотиви поведінки персонажа. З. Кирилюк відзначає подвійну природу літературного характеру: у ньому втілені, з одного боку, "особистісні риси людини", а з іншого - "художня природа творчого методу, специфіка авторської манери його побудови" [70, с. 12].
У цьому розділі ми проаналізуємо засоби психологізму, що їх використовує Франко у конструюванні характеру злочинця, а також простежимо особливості художньої манери письменника, те, наскільки прецизійним є його відтворення - за допомогою художніх форм - особливостей внутрішнього світу людини, її характеру, вдачі, емоційної поведінки, динаміки психологічного життя.
"Особистість, звичайно, не вичерпується сукупністю психологічних характеристик, проте зображення характеру і висунення його на перше місце в художній літературі, без сумніву, перебуває в безпосередньому зв'язку з удосконаленням засобів психологічного аналізу, оскільки передбачає більш чи менш розвинутий характер психологізму" [82, с. 9].
Характерологічний діапазон стає центром ідейно-художньої, психоаналітичної проекції І. Франка. У мистецтві психологічного аналізу для письменника було важливим не так зовнішнє змалювання персонажа, як осягнення його внутрішньої, духової сутності. Автор вибудовує психологічну концепцію характеру, основними аспектами якого є темперамент, національний менталітет, погляди, ідеали, потреби, звички, інтереси людини. Цей індивідуальний зміст характеру, його вираження в літературному творі складає суть художнього психологізму як основного способу Франкової обсервації внутрішнього світу переступників.
Термінологічне увиразнення поняття художнього психологізму знаходимо в роботах багатьох дослідників. Найадекватніше, на нашу думку, визначення запропонував А. Єсін: художній психологізм - це "зображення внутрішнього світу людини, спосіб відтворення, осмислення і оцінка того чи того життєвого характеру" [53, с. 18]. Саме співвіднесеність характеру з категорією художнього психологізму вдало окреслює дефініцію цього поняття. Перспективною є й думка цього ж дослідника про психологізм як "стильову своєрідність художнього твору" [53, с. 18]. Адже Франкова увага до особливостей внутрішнього світу, психоанатомії злочину, соціальної та індивідуальної детермінації характеру, емоційних процесів свідчить про потужний струмінь психологізму саме як стильового явища і художнього способу зображення людської природи.
Доречним доповненням думки про функціональний зміст психологізму є міркування Л. Новиченка: психологізм "поєднує в собі відображення як індивідуально неповторних, в тій чи іншій мірі автономних якостей особистості, так і особливостей соціальних" [120, с. 6]. Саме тому М. Кодак вважає, що психологізм, як "винятково важливий фактор художності" [78, с.4], "включає в себе соціологічний та індивідуальний підходи водночас" [78, с. 7].
Франкова концепція характеротворення виразно демонструє цю особливість, оскільки в різнобічній мотивації людської психіки письменник спостерігає дію особистих ментальних факторів і впливу середовища як домінантних ферментів психологічної еволюції людського характеру.
Про беззаперечну перевагу психологізму як способу зображення "внутрішньої єдності психічних процесів, станів, властивостей, дій, настроїв і поведінки людини" [159, с. 49] говорить В. Фащенко: "Завдяки психологізму з'являється <...> переконливість реальних колізій, мотивів поведінки дійових осіб і правдивість діалектики людської душі" [159, с. 49].
А. Ієзуїтов, пропонуючи три основних значення психологізму, вважає, що це поняття також може виступати як "вираження і відображення психології самого автора" [60, с. 39]. Франкова проза підтверджує цю думку. Осмислення складних психологічних, філософських проблем людського буття у творах Франка є опосередкованим вираженням глибинної (у тому числі позасвідомої) психології та світогляду автора.
Отже, художній психологізм спрямований на зображення і аналіз внутрішнього світу людини, що найповніше втілений у феномені характеру. За спостереженням В. Фащенка, кожен чинник характеру, кожне почуття, емоція, психічний стан у літературі "мають свою естетичну мову і виражають себе через розгалужену систему взаємопов'язаних художніх засобів" [159, с.85].
Проблема психології переступників, особистостей переважно акцентуйованого типу, вимагає специфічних засобів характеротворення. Франко виробив власну систему форм зображення людської психіки та характеру, серед яких виокремлюються портрет і його психологічні деталі, інтер'єр, внутрішнє мовлення, хронотоп, зображення позасвідомих станів (сновидінь та марень).
2.1. Портрет як різновид характерокреаційних засобів
У прозових творах Франка з кримінальним сюжетом портрет є панівним засобом характеротворчої поетики. Через його психологічні резерви письменнику вдається відстежити не лише зовнішні ознаки злочинця, а й найменші спалахи емоційних реакцій, нюансування думок і почуттів, складний ритм психічних станів. Відтак портрет як елемент психологічної характеристики "стає до певної міри характером у дії" [78, 129], котрий розкривається через динаміку ситуацій, причинно-наслідкових зв'язків, тривалих внутрішніх рефлексій. Прийом портретування у Франкових творах дає змогу через спектр зовнішніх характеристик відтворити процесуальність людського життя, стадіальний розвиток характеру.
Для функціонального розширення поняття "портрет" В. Фащенко пропонує вживати вираз "видима мова душі", "яка через складний комплекс міміки та пантоміміки відтворює діалектику психічних станів і психологічних властивостей персонажів" [159, с. 94]. Це так звана "безсловесна мова" [137, с. 22], що здатна об'єктивувати внутрішню суть людського характеру. У майстерному використанні цих засобів виявляється особливий хист Фра