РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ВІКОВИХ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИХ
ОСОБЛИВОСТЕЙ САМОПОВАГИ ДОШКІЛЬНИКІВ
2.1. Стратегія та методика констатуючого етапу дослідження
На констатуючому етапі дослідження використовувалася методика вивчення
особливостей самоповаги дітей дошкільного віку в умовах суспільного виховання,
яка передбачала комплекс методів — спостереження за дітьми та вихователями,
моделювання експериментальних ситуацій, анкетування вихователів та батьків.
Спостереження за дітьми мало на меті одержати інформацію щодо загальних
особливостей розвитку самоповаги у дітей 4 і 6 років.
За кожним досліджуваним було проведено 5 спостережень на
спеціальноорганізованих заняттях та стільки ж під час самостійної діяльності.
Оскільки експериментальна група налічувала 53 дошкільника (28 – 6го року життя
та 25 – 4го року життя), то всього було здійснено 530 сеансів спостережень
протягом року. В експерименті взяли участь діти, що протягом 1998-1999 року
відвідували дошкільні заклади №680 та №583 м. Києва.
При виборі занять для спостереження перевага надавалася тим з них, де діти
виконували трудові доручення, малювали, конструювали, ліпили. Названі види
діяльності надавали можливість максимально зафіксувати як результативну, так і
процесуальну сторони активності виконавців. У найбільшій мірі інформативними
були заняття, де дітям пропонувалися ситуації вибору виду діяльності, теми,
міри складності, способу виконання, матеріалу, партнера для спільної роботи, де
вони заохочувалися до самооцінювання, де їм надавалася можливість виявити
претензії на визнання, продемонструвати дії самозбереження. Такі підходи до
організації дитячої діяльності дозволяли скласти уявлення про особливості
самоповаги дітей у сукупності її критеріїв: прагнення до самовираженості,
домагання визнання та здатності до самозбереження.
Вибір самостійної діяльності для спостереження обумовлювався прагненням
прослідкувати за особливостями ціннісного ставлення досліджуваних до себе в
умовах зниженої регламентації та контролю з боку дорослих, які продукували
прояви самоповаги.
Показниками прагнення дошкільника до самовираження були: рівень його
самостійності, характер ставлення до процесу і результату діяльності
(зосередженість на кількісно-якісних показниках кінцевого та проміжного
продукту, виявлена старанність, наполегливість, готовність до роботи над
удосконалення продукту), здатність до більш-менш об’єктивного оцінювання.
Загальним показником була націленість на високий стандарт індивідуального
продукту.
Домагання визнання визначалися за прагненням дитини демонструвати проміжні та
кінцеві результати значущим дорослим (вимоги суджень позитивного забарвлення,
запитальні погляди, зміна активності діяльності в разі відсутності таких),
високою чутливістю до його оцінки. Загальним показником була націленість на
реакцію значущого дорослого.
Здатність до самозбереження визначалася за вмінням дошкільника орієнтуватися у
тому, що корисно, а що шкідливо для нього: вибір оптимальної міри складності,
спроможність протистояти деструктивним впливам оточуючих, вміння чинити їм опір
в ситуації загрози позитивному Я-образу. Загальним показником було прагнення
дитини захистити своє “Я”, відчути вдоволення собою.
У протоколах спостереження за досліджуваними фіксувалися:
особливості включеності дитини у процес діяльності (наявність звернень за
допомогою, етап діяльності, на якому це відбувалося, форма звернення, їх
кількість, періодичність; різноманітні прояви ініціативи: у виборі виду
діяльності, теми, способу виконання, матеріалу;
характер ставлення до процесу виготовлення продукту (зосередженість на
виконанні діяльності, готовність удосконалити його свідчили про старанність;
про недбале ставлення свідчили часті відволікання, відсутність намагань
удосконали продукт);
емоційні та поведінкові реакції, що свідчили про претензії на оцінку;
специфічна і неспецифічна активність, особливості емоційних, поведінкових,
словесних реакцій у відповідь на проміжні та кінцеві результати дій, оцінні
судження дорослого;
міра завершеності продукту праці його якість;
специфічна і неспецифічна активність, яка засвідчувала бажання дитини
протистояти деструктивним впливам і захистити своє “Я”.
Факти звернення за допомогою до дорослих чи однолітків або очікування допомоги,
їх кількість, частота, характер, етап діяльності, а також здійснені дитиною
самостійні вибори засвідчували міру її незалежності від допомоги оточуючих. Ці
показники варіювалися від найвищого рівня - здатності дитини бути незалежною
від інших (дітей і дорослих) при здійсненні виборів та відсутності як звернень,
так і взагалі претензій на допомогу без об’єктивної на те потреби до повної
залежності від інших (дитина не може самостійно визначитися з вибором, постійно
претендує на допомогу). Прохання дитини змінити матеріал, дати додатковий,
різноманітні уточнюючі запитання, звернені до дорослого, кваліфікувалися нами
як показники наявності в неї об’єктивної потреби в допомозі.
Приймаючи до уваги, що такі якості продукту як міра його завершеності та висока
якість, у сприйнятті дошкільника можуть переплітатися і зливатися, вирішено
було за високий показник даного критерію вважати саме завершеність продукту.
Показники даного критерію варіювалися від найвищої міри вияву - зосередженості
на роботі, ретельності, готовності переробити, удосконалити продукт та в цілому
завершеного продукту до найнижчої - незібраність, недбалість, відсутність
прагнень удосконалити продукт та наявність незавершеного продукту. Між крайніми
показниками знаходилися середні, що ві