РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОДИФІКАЦІЙНИХ АКТІВ
2.1. Поняття, ознаки та властивості кодифікаційних актів
Сучасний етап розвитку законодавства України пов’язується не лише з процесом
розробки і прийняття нових нормативних актів, а і, що більш важливо,
упорядкуванням існуючого нормативного масиву шляхом подолання прогалин і
колізій та подальшої систематизації законодавства. При цьому, слід зазначити,
що державна діяльність з проведення виваженої, науково-обґрунтованої
кодифікаційної політики є задовільною.
Указом Президента України від 23 серпня 1995 року було затверджено Положення
про Комітет законодавчих ініціатив при Президентові України, Положення про
Українську кодифікаційну комісію, Положення про Комісію з питань правничої
термінології. Комітет законодавчих ініціатив створювався як
консультаційно-дорадчий орган, покликаний забезпечувати координованість дій
щодо розбудови правової системи України, удосконалення і кодифікації
українського законодавства. Основним завданням діяльності Комітету була
розробка концептуальних засад проектів законодавчих актів з найважливіших
питань розвитку суспільства та держави, а також визначення і наукове
обґрунтування пріоритетних напрямків розвитку законодавства України.
Українська кодифікаційна комісія створювалась як науково-експертний центр
сприяння запровадженню наукових засад діяльності з кодифікації законодавства
України, забезпечення широкого громадського обговорення проектів законодавчих
актів, здійснення необхідної правової експертизи. Одним з основних завдань
Комісії було визначення наукових засад здійснення кодифікації законодавства
України, черговості та послідовності підготовки кодексів, інших кодифікаційних
законодавчих актів, розробки загальних принципів побудови кодифікованих
законодавчих актів.
Метою створення Української комісії з питань правничої термінології було
забезпечення точного і однакового вживання правничих термінів у законотворчій
діяльності та в офіційних актах. Основними завданнями, які покладались на
Комісію були: вивчення законодавчого матеріалу з метою визначення та уніфікації
правничої термінології, укладання реєстрів українських правничих термінів та
правничих словників, підготовка рекомендацій щодо однакового застосування
правничих термінів у різних галузях права, здійснення термінологічно-мовної
експертизи проектів актів законодавства.
Акцентування уваги на завданнях, які стояли перед цими органами, зроблені нами
не випадково. Йдеться про їх важливість, необхідність та своєчасність. Але, на
жаль, жоден з цих органів функціонально не був спроможним до будь-якої
діяльності. На нашу думку, перш за все це пов’язано з невизначеністю
повноважень Комітету законодавчих ініціатив при Президентові України,
Української кодифікаційної комісії, Комісії з питань правничої термінології,
які в більшості носили декларативний характер. По-друге, члени Комітету та
Комісій працювали на громадських засадах, що не сприяло ефективності їхньої
роботи. По-третє, для забезпечення діяльності вищеназваних органів не було
створено відповідної матеріально-технічної бази. Отже, сама ідея створення цих
органів початково була приречена на повне фіаско. Усвідомлюючи їх декларативний
характер, Президент України своїм указом від 14 липня 2000 року1 [1 Урядовий
кур'єр. – 2000. – 18.07.2000. – № 128.] ліквідував створені при Президентові
України Комітет законодавчих ініціатив, Українську кодифікаційну комісію,
Комісію з питань правничої термінології.
Вважаємо, що кодифікаційна діяльність на всіх рівнях має відтворювати
системний підхід і лише в такому випадку вона буде ефективною. Однак, нині
реально діючого, єдиного об’єднуючого центру, який спрямовував би законотворчу
діяльність в єдине русло, фактично не існує. Тому потрібно створити спеціальний
орган, який би на постійній основі займався питаннями кодифікації та
систематизації взагалі і об’єднував зусилля відповідних державних органів та
наукових установ чи окремих науковців і не лише координував правотворчу
діяльність, а зміг би в єдиному напрямку визначати принципові засади та шляхи
формування тих чи інших кодифікаційних актів. Гадаємо, що першочерговими
завданнями, які постали б перед цим органом та потребували б негайного
вирішення було б створення його професійного апарату та внутрішньої структури,
достатнє матеріальне та методологічне забезпечення, взяття на себе ініціативи з
підготовки найважливіших кодифікаційних актів, створення ефективної системи
наукової експертизи всіх законодавчих актів, і в першу чергу законодавчих актів
кодифікаційного характеру.
Згідно з Указом Президента України від 19 липня 2001 року, таким органом мав
стати Національний законотворчий центр1 [1 Офіційний вісник України. – 2001. –
03.08.2001. – №29. ], мета діяльності якого визначалась як прискорення
формування системи національного законодавства, удосконалення порядку створення
та реалізації державної правової політики і організації підготовки проектів на
основі використання сучасних наукових розробок, більш повного врахування вимог
законодавства Європейського Союзу, міжнародних конвенцій і інших
міжнародно-правових актів, стороною яких є Україна, а також поліпшення умов для
координації законотворчої діяльності.
Основними завданнями центру були підготовка та розробка проектів кодексів,
законів та інших нормативно-правових актів з найважливіших питань із
врахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду і залученням кращих вчених та
практиків, а також здійснення координації законотворчої діяльності в Україні,
участь в кодифікації зак
- Київ+380960830922