РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІНІЧНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика клінічних спостережень
Для вирішення поставленої мети та завдань було обстежено 149 хворих: з них - 46 хворих на ревматизм, 41 - на гострий та 62 на хронічний міокардит. Серцева недостатність відповідала І - ІІА ступеню СН за класифікацією Стражеска - Василенка (1938) у хворих на ревматизм та ІІ-ІІІ ФК за критеріями NYHA у хворих на міокардит (1973).
Діагноз ревматизму ставився на основі діагностичних критеріїв Американської ревматологічної асоціації (1988). У всіх хворих встановлена ревматична вада - мітральна вада з перевагою стенозу
Активність ревматизму визначали відповідно до рекомендацій Нестерова А.І. (1964, 1973): помірна ступінь активності (2 ст.) встановлювалася хворим з незначною лихоманкою або без неї. Кількість лейкоцитів була нормальною, ШОЕ - 20- 40 мм/год, СРП (++), помірно підвищені інші лабораторні показники.
Мінімальна активність (І ст.) встановлювалася хворим клінічні симптоми яких характеризувалися моносиндромним характером пораження, мінімальним відхиленням СРП (+) або підвищенням титру антистрептогіалуронідази.
Неактивна фаза хвороби характеризувася наслідками перенесеного ревматизму в вигляді сформованої вади серця та нормальними рівнями лабораторних показників.
Серед 46 хворих на ревматизм, було 26 жінок та 20 чоловіків віком від 30 до 63 років: середній вік (46,0±1,7) років. В залежності від активності всі хворі були розділені на 2 групи: з активним - 25 та неактивним ревматизмом - 21 хворий.
Серед хворих з активним ревматизмом ІІ ступінь активності був встановлений у 9 (36 %) хворих, І ступінь - у 16 (64 %).
Серед хворих на активний ревматизм у 12 хворих встановлена серцева недостатність ІІА стадії, у 13 - І стадії; у хворих на неактивний ревматизм ІІА стадія встановлена у 11 хворих і І стадія - у 10.
В більшості хворих - у 34 пацієнтів (74 %) спостерігались порушення ритму: фібриляція передсердь у 29 пацієнтів (85 %), у 19 із них (66 %) - постійна форма фібриляції передсердь, у 10 пацієнтів (34 %) - пароксизмальна форма. Екстрасистолічна аритмія спостерігалась у 5 (15%) пацієнтів. Порушення провідності відмічено у п'яти пацієнтів (з них у одного - повна блокада лівої ніжки пучка Гіса, а у трьох - порушення внутрішньошлуночкової провідності).
У хворих з І ст. активності ревматизму порівняно з хворими на неактивний ревматизм не було виявлено вірогідних статистичних відмінностей в рівні ШОЕ, лейкоцитів, титрі антистрептогіалуронідази, СРП.
В групі хворих з ІІ ст. активності ревматизму порівняно з І ст. активності виявлено вірогідні більші значення ШОЕ (24,43±1,97) мм за год проти (8,57±1,0), (р<0.05); кількості лейкоцитів (11,2±2,1?10)?/л проти (6,0±0,22), (р<0.05); титру антистрептогіалуронідази (507,23±30,23) од. в 1 мл та (265,25±37,86) (р<0.05); СРП (2,0±0,29) ум. од. і (0,2±0,1).
При неактивному ревматизмі порівняно з показниками контрольної групи змін з боку загальноклінічних та серологічних показників не було виявлено.
Діагноз Міокардиту (М) ставили у відповідності до класифікації рекомендованої Yl Національним конгресом кардіологів України (2000).
Групу хворих на гострий міокардит (ГМ) склали 14 жінок та 27 чоловіків в віці від 18 до 53 років: середній вік складав (36,1±1,7) років. Хворі на ГМ були госпіталізовані в середньому на 20 - 30 день від початку захворювання. У 70 % хворих гострий міокрдит виник після грипу. У 20 % встановлена ентеровірусна інфеція, у 10 % інфекцій ний чинник не був індентифікований. Серцева недостатність ІІ ФК встановлена у 27 хворих, ІІІ ФК у 8 .
Серед хворих на хронічний міокардит (ХМ) було 35 жінок та 27 чоловіків у віці від 28 до 52 років: середній вік (38,1±1,9) років. При постановці діагноза ХМ враховувався факт перенесеного М в анамнезі (підтвердженого випискою з історії хвороби). Тривалість захворювання від початку хвороби у хворих на ХМ дорівнювала від 7 місяців до 7 років.
Серцева недостатність ІІ ФК встановлена у 36 хворих, ІІІ ФК - у 26.
Були виділені групи в залежності від важкості перебігу міокардиту у відповідності до класифікації рекомендованої Yl Національним конгресом кардіологів України (2000).
Відповідно цієї класифікації легкий перебіг міокардиту характеризувався відсутністю збільшення розмірів серця і застійної серцевої недостатності, середньоважкий - збільшенням розмірів серця, але без серцевої недостатності, для важкого перебігу характерна кардіомегалія з ознаками серцевої недостатності, важкими порушеннями ритму.
Групу з легким перебігом ГМ склали 17 хворих, з середньоважким - 10, з важким 8 - хворих.
При хронічному міокардиті 36 хворих склали групу з середньоважким і 26 - з важким перебігом захворювання.
В досліджувані групи не включали пацієнтів з супутніми хронічними запальними процесами в стадії загострення та пацієнтів з патологією серцево-судинної системи.
Контрольну групу склали 20 здорових осіб в віці від 38 до 40 років: середній вік складав (34,1±1,7) років, серед яких було 10 чоловіків та 10 жінок.
Порушення ритму виникали у хворих на ГМ у 54 %. Фібриляція передсердь зареєстрована у 4 пацієнтів, брадікардія у 2 хворих, шлуночкова ексрасистолія - у 7 (17 %), суправентрикулярна екстрасистолія у 4 (10 %) пацієнтів, синусова тахікардія у 9 (22 %) хворих.
У хворих на ГМ порушення провідності виникали у 44 %: у 4 (22 %) порушення провідності по лівій ніжці пучка Гіса, порушення провідності по правій ніжці пучка Гіса у 2 (11 %), AV блокада 1 та ІІ ступеню діагностована у 2 (11 %), AV блокада 3 ступеню - у 2 (11 %), порушення внутрішньо-шлуночкової провідності у 4 (22 %) хворих.
У групі хворих на ГМ порівняно з показниками контрольної групи вірогідно підвищеними були: ШОЕ (10,8 ± 0,9) мм/год і (5,8 ± 1,3) р<0.05; титр антистрептогіалуронідази (454,3±38,1) од. в 1 мл і (135,1±18,2), р<0.05; ріве