РОЗДІЛ 2
РОЗРОБКА С.РУСОВОЮ ТЕОРЕТИЧНИХ І ПРИКЛАДНИХ ПИТАНЬ ДИДАКТИКИ
2.1. Обґрунтування предмета і категорій дидактики
До визначення предмета і категорій дидактики С.Русова підійшла на основі ґрунтовного аналізу розвитку педагогіки від найдавніших часів. Зокрема у першій лекції курсу "Дидактика", який вона читала студентам Високого педагогічного інституту у Празі, і лекції якого було видано як навчальний посібник, С.Русова зазначала, що слово "дидактика" в наукову термінологію вперше було введено німецьким педагогом Вольфгангом Ратихієм (1571-1635), автором "Універсальної енциклопедії", "Універсальної граматики", "Нового методу викладання", які вплинули на формування дидактичних поглядів Я.Коменського. Я.Коменський розумів дидактику як "єдине загальне мистецтво всіх вчити всьому". У його трактуванні термін дидактика був тотожнім до терміну "педагогіка", бо дидактика по суті розв'язувала всі завдання формування особистості, включаючи і моральне, і фізичне, і родинне, і релігійне виховання.
Як ми вже зазначали вище, в кінці ХІХ - на початку ХХ століття, з розвитком нових течій в педагогіці, загострився інтерес до визначення предмету "дидактики". У цей період розмежовуються поняття "педагогіка" як наука про виховання і "дидактика" як наука про навчання ( або теорія освіти). С.Русова термін педагогіка розглядає в широкому і вузькому значеннях.
"В широке розуміння педагогіки як загальної науки про гармонійне виховання людини входить і дидактика, або наука про навчання", - зазначає вчена[175, 134].У більш вузькому значенні термін "педагогіка" С.Русова вживає як "теорія виховання". Дидактику українська просвітителька визначала як науку, що за допомогою законів логіки та психології вишукує найкращі засоби здійснення розумового розвитку, як науку про найкращі засоби навчання[175, 135,145].
С.Русова вважала, що дидактика є невіддільною частиною педагогіки і знаходиться у найтіснішому зв'язку з теорією педагогіки та історії педагогіки. Вона зауважувала, що "відношення педагогіки до дидактики визначається взаємним відношенням предметів двох дисциплін; і в вихованні і в освіті бачимо два великих вияви морального світу. Правда, обидва належать до одної сфери - до комплексу всіх засобів, що спричиняються до обновлення соціального організму, в цій сфері кожна з цих наук займає окреме й цілком визначне місце.
Виховання не є відділом чи додатком до дидактики: завдання, що охороняють мораль життя, мають свою мету, мотиви, відповідні до завдань установи, відомі інтелектуальні скарби, що повинні стати громадським майном, громадською власністю.
З другого боку, і сама освіта є щось більше, ніж виховна установа: придбання освіти - колективна праця, що утворює цілий організм молодого покоління"[175, 137].
Головним предметом дидактики С.Русова називає процес навчання у різних його формах [175, 145], а предметом педагогіки (теорії виховання) - моральне формування і примноження культури, "внутрішнє формування відповідно до будь-якого поставленого ідеалу [175, 136]. Вказуючи на те, що підвалинами педагогіки (теорії виховання) і дидактики (теорії освіти) є передусім психологія та етика, С.Русова підкреслює і ті відмінності, які мають місце при реалізації завдань виховання і освіти: "...проблеми педагогіки й дидактики теж різні, бо випливають з різних вихідних точок, одначе керує обома психологія - і як розслід про всі функції душі, і як розслід про людські типи; але інші частини цієї науки обслуговують педагогіку ( як теорію виховання - О.Т.), а інші дидактику; перша слідує за теорією змагань та почуттів, а також на дослідах типів характерів; друга базується на діяльності пізнавальних сил і духовних типів, талантів видатних людей. Перша розглядає психологічно групи інтересів, їх джерела, індивідуальні нерівності й їх причини; друга досліджує психічну діяльність, нахили й розумові напрямки, що становлять індивідуальний інтелект"[175, 137-138]. Виховання, - продовжує думку С.Русова, - "будується в основному на волі та на нахилах", освіта - "на діяльності розуму, перше - на моральній, друге - на духовній асиміляціях. Праця виховання находить своє розв'язання з ростом розсуду, праця освіти продовжується через усе життя. Суть виховання ясно визначається в формах родинного та громадського життя, в соціальній диференціації та у звичаях громадянства. Суть освіти в першу чергу залежить від розумової діяльності, що виявляється в мові, у вірі, науках, мистецтві, і постійно розвивається. Школа виступає комплексом освітньої праці"[ 175, 136].
Психологічний зміст дидактики, з точки зору С.Русової, включає в себе розуміння діяльності пізнавальних сил і духовних типів, ментальних здібностей і нахилів дитини, а також використання різних методів, що відповідають різним періодам навчання, різним індивідуальностям і різним предметам.
До етики, на думку С.Русової, обидві науки також "стоять у різних відносинах: педагогіка в найближчих, дидактика далі; обидві рахуються з вартостями й мотивами, що їх дає етика, але педагогіка до неї ближча, ніж дидактика, яка у свою чергу ближча до логіки, ніж педагогіка"[ 175, 138].
С.Русова вказувала, що етика дає теорії освіти ті соціальні ідеали, на які педагог мусить орієнтуватися у навчальному процесі. До соціального змісту вона відносила матеріал навчання й організацію навчання, що завжди відповідають політичним і соціальним вимогам часу і тієї або іншої громади, соціально-культурному розвитку суспільства, родинним і громадським звичаям і світогляду.
Проте, на думку С.Русової, "усякі спроби відділити виховання від освіти не мають з філософської точки погляду грунту"[ 175, 137], бо, як зазначає вчена, "коли ж ми придивимося - скільки ці обидві науки зробили в житті того або іншого народу, а то й у цілому культурному житті, то нам і на думку не спаде визначити їм окремі місця. Виховання нацією своєї молоді йде у зв'язку з політичними та соціальними уявленнями, її родинними та громадськими звичаями та світоглядом. Через те, коли йде мова п