РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК КУРСУ ФІЗИКИ В ХІХ СТолітті
2.1. Становлення курсу фізики в XVII – XVIII ст.
2.1.1. Фізика за Арістотелем. Істотні риси курсу фізики середньої школи
склалися під впливом університетського курсу. Тому зупинимося на становленні
університетського курсу фізики в XVII–XVIII ст. (хронологія розвитку курсу
фізики подана в додатку А).
Становлення курсу фізики відбувалося в рамках певної системи освіти, і
зрозуміти цей процес можна лише в контексті загальних змін, що переживала
система освіти. У середні віки школа ще не ділиться на рівні: вища, середня,
початкова. Тільки університет відрізняється від інших шкіл, насамперед, правами
і привілеями. Лише з ХVІ ст. школи, які мали за мету підготовку до
університету, стали виділятися в окрему групу. Цей процес відбувався і в
Німеччині, і у Великій Британії. Середні школи, призначені для підготовки до
“вчених професій” (університету), називались граматичними або латинськими
школами. До них приймали дітей з початковими знаннями латинської мови. Нижчий
ступінь таких шкіл включав навчання елементарного латинського читання і письма,
середній ступінь – граматики, а вищий ступінь – читання класичних творів і
елементарне викладання деяких наук, які вивчалися на факультеті мистецтв
(філософському факультеті) університету. Різкої межі між середньою школою і
університетом не було до кінця ХVІІІ ст. [41, 32]. Університет часто брав на
себе функції середньої школи. Філософський факультет університету ХVІІІ ст. був
загальноосвітнім і фактично відповідав чотирьом класам гімназії ХІХ ст. На
початку XVIII ст. викладання на філософському факультеті університету мало
відрізнялося від гімназичного, оскільки частина учнів не мала систематичної
середньої освіти. Фізика як філософія природи входила до курсу філософії, який
викладався на заключному етапі середньої школи. Пізніше філософія зникла із
середньої школи, а фізика стала самостійним предметом.
У XVIII ст. йшов процес поступового звільнення університетської освіти від
схоластичної традиції. Центральне місце в цьому процесі відігравали як
філософія природознавства, так і педагогічні ідеї. Становлення
університетського курсу фізики в кінці XVII – першій чверті XVIII ст. проходило
як процес виділення його змісту з арістотелівського курсу філософії [42, 8].
Арістотелівський курс філософії будувався на основі схоластичних традицій.
Схоластика охоплювала в єдиній картині християнське вчення і уявлення про
природу і зводила усі знання в струнку систему. Розвинута у творах Арістотеля
система світу являла собою ретельно розроблене і глибоко продумане вчення,
окремі частини якого були тісно пов’язані одна з одною. Саме тому ця система
була використана як філософська основа християнського світогляду. Основні
частини цієї системи, включаючи “Фізику”, із середніх віків стають основними
предметами університетської освіти.
Фізика розглядалася в цій системі не як самостійна наука, а в загальному
зв’язку з метафізикою, логікою та етикою. Тому фізика і не вивчалася як
самостійний предмет. Вона була складовою частиною теоретичної філософії і
викладалася на всіх вищих факультетах (медичному, теологічному та юридичному).
Цей курс починався з логіки як вчення про метод, а наступним розділом курсу
була фізика. Метафізика йшла після фізики, як це було в Арістотеля. Це
визначалося “дидактичними” потребами – показати межі емпіричного пізнання у
фізиці, щоб перейти до надсвітових кінцевих причин. Фізика також включала інші
науки: астрономію, метеорологію, хімію, біологію, анатомію, психологію. Усі ці
дисципліни розглядалися в загальному філософському перипатетичному руслі. Світ
Арістотеля був ієрархічно розчленованим Космосом, де, поступово ускладнюючись,
матерія розвивається від мінералів до рослин, тварин і людини. У такому світі
все впорядковане смислом і прагненням удосконалення форми. Природні процеси й
етичні принципи у своїй основі єдині. Тому мета фізики – показати людині її
місце і значення в цьому світі. Така наука не зв’язана з практикою, вона
умоглядна. Космос Арістотеля є ієрархічно впорядкованим за цілями. Звідси
виникає уявлення, що все створене для людини. Практичне значення фізики тут
співвідноситься з медициною, але не з технікою. Фізика розглядається як вчення
про органічні, властиві самій природі процеси. Техніка має справу зі штучними
процесами, які створені з наміром. Цьому відповідає протиставлення в Арістотеля
органічного (природного) і механічного (штучного). Тому включення нової фізики
в систему Арістотеля в еклектичних курсах спочатку покликане показати
суперечність між органічним і механічним (штучним). Експеримент є людським
мистецтвом. Звідси й розуміння його значення в системі Арістотеля.
Методологія схоластики значно відрізняється від методології емпіричної науки,
запропонованої Ф. Беконом і Р. Декартом. Цей метод дає змогу людині оволодіти
природними процесами (“знання – сила”). На противагу цьому схоластична фізика
намагається зрозуміти вічно існуючі істини й обґрунтувати їх логічними
доказами. Схоластичний метод прагне до міцного логічного обґрунтування системи,
а не до розширення знань. Такий метод спрямований на синтез, а не на аналіз.
Спочатку формулюється загальне положення, а потім окремі положення, які
доводяться логічним доказом. Такий метод подібний до побудови геометрії за
Евклідом. Фізика тут має справу не з математичним, а з якісним описом
дійсності. Основні положення фізики не повинні бути очевидними, але вони
базуються на досліді. Докази в такій фізиці не подібні до математичного
виведення, а відповідають правилам логіки. Тому в курсі
- Київ+380960830922