РОЗДІЛ 2
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ШТРАФУ
2.1. Гарантії виконання покарання у виді штрафу
В останнє десятиліття ХХ століття суспільство одержало досить повну й точну інформацію про діяльність виправно-трудових установ. При цьому було виявлено, що позбавлення волі, як вид покарання, має більше негативних, аніж позитивних наслідків як для злочинця, так і для суспільства. Тому проблема альтернатив позбавленню волі стала однією з найбільш "популярних" у юридичній науці. На численних конференціях, симпозіумах, семінарських слуханнях пропонувалося розширити використання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, зокрема штрафів. Однак статистика показувала зменшення застосування штрафів, призначених як основне покарання: 1996 р. - 31 666 осіб (13,1% від загальної кількості призначених основних покарань), 1997 р. - 23 304 особи (9,8%), 1998 р. - 13 886 осіб (6,0%), 1999 р. - 8 770 осіб (3,9%), 2000 р. - 6 649 осіб (2,8%) [156, с. 23]. Разом з тим в останні роки дії КК України (в ред. 1960 р.) спостерігалася тенденція збільшення застосування штрафів як додаткових покарань, особливо після внесення 20 листопада 1996 р. змін до статей 45 і 461 цього Кодексу, які зобов'язали суд призначати штраф як додаткове покарання при умовному засудженні і відстрочці виконання вироку. Так, умовне засудження призначалось: 1996 р. - 16% від загальної кількості призначених покарань, 1997 р. - 17,6%, 1998 р. - 18,7%, 1999 р. - 21,2%, 2000 р. - 23,6% [156, с. 23], а відстрочка виконання вироку застосовувалася в 1996 р. до 20,9% від загальної кількості призначених покарань, 1997 р. - 21,1%, 1998 р. - 21,6%, 1999 р. - 22,1%, 2000 р. - 22,4% [156, с. 23].
Водночас згідно з ч. 3 ст. 53 нового КК України штраф як додаткове покарання може бути призначений лише в разі, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. Зараз чинний КК України має лише дві статті, що передбачають покарання у виді штрафу як додаткове покарання. Це ч. 1 ст. 144 (насильницьке донорство) та ч. 2 ст. 367 (службова недбалість). Тобто застосування штрафу як додаткового покарання зведено майже нанівець. При цьому дещо збільшився відсоток застосування штрафів як основних покарань, як це прогнозували розробники нового КК України. Так, якщо у 2001 р. покарання у виді штрафу призначено відносно 6 854 осіб (2,9% від загальної кількості призначених основних покарань), то у 2002 р. кількість осіб, на яких судом було накладено штраф, як кримінальне покарання, склала 10 510 (5,4% від загальної кількості призначених основних покарань) [157, с. 49].
Загальновідомо, що на установки суддів, які мають право вибору конкретного виду покарання з альтернатив, що містяться в санкціях статей КК, безпосередньо впливає реальність виконання конкретного покарання. На думку С. В. Бородіна та П. І. Самошина, суди рідко призначають ті покарання, які фактично не виконуються [158, с. 6]. У 2001 р. з метою дослідження ефективності примусового виконання штрафу як кримінального покарання в дев'яти відділах Державної виконавчої служби Харківської і Чернігівської областей нами було вивчено матеріали 402 виконавчих проваджень про стягнення з боржників (засуджених) штрафів. За результатами цього дослідження встановлено: у 2000 р. реально було виконано лише 10,4% виконавчих документів про стягнення штрафів, що перебували в провадженні державних виконавців цих відділів, а ще 1,2% таких виконавчих документів було виконано лише частково; 6,0% виконавчих документів було направлено за місцем роботи, навчання або місцем отримання пенсії засудженими з метою стягнення штрафу адміністрацією цих установ, підприємств, організацій, тобто понад 83% засуджених протягом 2000 р. так і не сплатили штраф.
Звідси випливають важливі висновки. Так, в умовах збільшення кількості майнових злочинів, за які доцільним було б покарання у виді штрафу, його застосування є досить низьким, що зумовлено низькою реальністю його виконання, а це, в свою чергу, пояснюється відсутністю дійових гарантій виконання покарання у виді штрафу.
Цю тезу свого часу висловлювали О. О. Наташев та М. О. Стручков, які вважали, що однією з причин незначного застосування покарання у виді штрафу є те, що його виконання не може бути реально забезпечено [57, с.18]. Для того щоб з'ясувати зміст гарантій виконання майнових покарань, можна за аналогією використати визначення процесуальних гарантій, під якими розуміють систему правових засобів, встановлених законом для належного здійснення правосуддя, захисту прав і свобод людини в кримінальному і цивільному процесах, реалізації завдань по кримінальних і цивільних справах [159, с. 111]. На підставі зазначеного під гарантіями виконання штрафів слід розуміти комплекс спеціальних, правових засобів, встановлених законом для належного виконання цього покарання. При цьому належність виконання штрафу не обмежується лише реальністю його виконання, а характеризує кримінально-виконавчу діяльність з точки зору її раціональності та поважання прав людини.
До системи правових засобів, що забезпечують виконання кримінальних покарань, входять кримінально-правові, кримінально-процесуальні, кримінально-виконавчі, адміністративно-правові, міжнародно-правові та інші засоби.
Зупинимося на характеристиці основних кримінально-виконавчих гарантій виконання штрафу. Однією з гарантій, реалізація якої поки що лише морально впливає на засудженого, є пропозиція йому добровільно внести в установу банку суму штрафу в місячний строк і попередження, що у разі несплати штраф буде стягнуто у примусовому порядку. Відповідно до раніше діючої Інструкції з діловодства в районному (міському) народному суді 1978 р. така пропозиція робилася після оголошення вироку шляхом відібрання підписки встановленого зразка, в якій містилась вказівка, що штраф повинен бути сплачений у місячний термін з моменту набранням вироком законної сили, а також, що цей штраф може бути стягнутий у примусовому порядку; у разі ж злісного ухилення від сплати - замінений покаранням