Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про працю, не пов`язані з посяганням на життя та здоров`я

РОЗДІЛ 2
ПІДСТАВИ ВСТАНОВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ, НЕ ПОВ'ЯЗАНІ З ПОСЯГАННЯМ НА ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я
2.1. Сучасний стан, причини й передумови виникнення проблеми порушень трудових прав людини, не пов'язаних з посяганням на життя та здоров'я
Наприкінці ХХ століття спостерігалося загострення кримінальної ситуації в усіх сферах життєдіяльності суспільства, що пов'язано насамперед з такими властивими перехідному періоду формами розвитку правопорушень, як загальнокримінальна злочинність, злочинність в економічній сфері, службовій діяльності тощо.
Будь-яка форма злочинної діяльності, будь-який прояв тих чи інших кримінальних тенденцій у суспільстві мають цілком конкретні об'єктивні причини й корені, що виникають у визначеному соціальному середовищі та розвиваються в реальних суспільних умовах.
Із кінця 80-х рр. ХХ століття політична, економічна, соціальна ситуація в Україні зазнає кардинальних змін. Із визнанням державою права на приватну підприємницьку діяльність виникають нові суспільні відносини, які потребують нового погляду на вирішення проблеми їх регулювання та охорони. Виникнення суб'єктів підприємництва різних форм власності стало умовою суттєвих змін у характері трудових правовідносин. До того часу майже єдиним суб'єктом найму робочої сили була держава. Тому трудові відносини носили публічний характер, що забезпечувало досить ефективне дотримання та охорону трудових прав працівників, тому що держава, як ми вже казали була не тільки суб'єктом створення норм, спрямованих на захист трудящих, але й однією зі сторін трудових відносин. Для регулювання таких відносин історично склалася окрема галузь права - трудове право. Крім того регулювання та охорона цих суспільних відносин здійснювалися також засобами цивільного, адміністративного та кримінального права.
Дієвий контроль за дотриманням трудового законодавства з боку суспільства, його окремих органів, а також органів влади забезпечував високий рівень захисту трудових прав людини. У більшості випадків такі порушення припинялися на початковій стадії їх здійснювання самим трудовим колективом, профспілковими органами або органами прокуратури. Це призводило до того, що порушення трудових прав людини були досить рідкісним явищем. Загальна кількість цивільних справ, пов'язаних з розглядом правопорушень трудових прав людини, не перевищувала одного відсотка від усієї кількості цивільних справ, не кажучи вже про злочинні посягання на трудові права людини, які були майже відсутні в нашій державі. Такий стан речей зберігався до початку 90-х рр. ХХ століття.
Але з початку 90-х рр. ХХ ст. ситуація в цій сфері суспільних відносин кардинально змінилася. З виникненням приватного підприємництва нової форми розвитку набули й трудові відносини. Перш за все це виявилося у розширенні кола суб'єктів таких правовідносин. Одним із суб'єктів трудових правовідносин тепер міг бути не тільки представник (директор, завідувач тощо) державного підприємства, установи чи організації, але й представник приватного підприємства, організації, установи, а також приватний підприємець без створення юридичної особи. Це в свою чергу поставило перед державою питання, аналогічне тому, яке виникало в Російській імперії на початку формування трудових правовідносин. Воно полягало в тому, чи потребують втручання держави відносини найму робочої сили між двома приватними контрагентами, чи такі відносини мають приватний характер, а також якими повинні бути межі такого впливу. Усе ж у більшості не виникало сумнівів, що трудове законодавство повинно розповсюджуватися на всі підприємства незалежно від форми власності, а також галузі промисловості чи специфіки виконуваних робіт. Що ж стосується меж впливу держави на такі відносини, це питання виявилося більш складним. Як відомо, до теперішнього часу нові відносини в сфері праці продовжують регулюватися старим законодавством, яке хоча й зазнало суттєвих змін, але на даний час не відповідає тенденціям розвитку трудових відносин.
Розпад Радянського Союзу в свою чергу потягнув за собою розрив економічних зв'язків між колишніми радянськими республіками, які налагоджувалися десятиріччями. Відсутність державних замовлень позначалося на прибутковості державних підприємств, що виявилося в скороченні штату робітників та ліквідації найзбитковіших підприємств. Згідно зі статистикою Міжнародної організації праці чотири з п'яти українців вважають себе бідними й не сподіваються подолати злидні до старості. 80 % громадян України вважають, що в них немає доступу до задовільного медичного обслуговування, 40 % робітників не отримували зарплату впродовж останніх трьох місяців [182, с. 5]. У свою чергу поява нового класу роботодавців, приватних підприємців, ускладнила проблему дотримання трудового законодавства. Єдиною метою підприємництва є отримання прибутків. Тому, чим менш витрати, тим вищі прибутки. Таким чином доволі велика кількість підприємців вбачають у трудовому законодавстві лише перепону до отримання прибутків і вважають втручання держави в такі відносини втручанням у приватну сферу життя.
На теперішній час в Україні ситуація з дотримання трудових прав людини є досить складною. У більшості випадків це стосується приватного сектору економіки.
Аналіз судової статистики з цивільних справ в Україні підтверджує вибухоподібне зростання частки трудових спорів у загальній кількості цивільних справ, починаючи з середини 90-х рр. XX століття [29; 31; 32; 33; 34].
По-перше, необхідно відмітити значний ріст питомої ваги трудових спорів у загальному обсязі цивільного судочинства. Якщо в Україні у 1996 р. питома вага трудових спорів склала трохи менше 2 % (9888 порушень) від загальної кількості усіх цивільних справ7 [171; 172; 173], то починаючи з 1998 р. цей показник не знижується за відмітку 30 % (230403), і лише у 2000 р. трохи стабілізувався, склавши 27 % всіх цивільних справ. Але в абсолютних цифрах ми спостерігаємо подальше зростання цих правопорушень - 243137. Зниження