РОЗДІЛ 2
ВІДМЕЖУВАННЯ ПЕРЕВИЩЕННЯ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ
ВІД СТАНУ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ Й УМИСНОГО ВБИВСТВА, ВЧИНЕНОГО ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ
НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ,
ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ
2.1. Відмінність перевищення меж необхідної оборони від стану необхідної
оборони
Як випливає з частини 1 статті 36 Кримінального кодексу України “необхідною
обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та
інтересів особи, яка захищається, чи іншої особи, а також суспільних інтересів
та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння
тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для
негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому
не було допущено перевищення меж необхідної оборони” [79 [3] Кримінальний
кодекс України від 5 квітня 2001 року// Відомості Верховної Ради України,
2001,
№ 25-26 (29.06.2001), ст..131.].
Перевищення меж необхідної оборони та стан необхідної оборони мають
як спільні риси, так і відмінності. Оскільки перевищення меж необхідної оборони
випливає зі стану необхідної оборони, тобто за відсутності останнього не може
бути мови і про перевищення меж необхідної оборони, то розглянемо умови
правомірності необхідної оборони, за якими ці поняття мають як подібності,
так і відмінності.
У юридичній літературі умови правомірності необхідної оборони прийнято
підрозділяти на такі, що відносяться до посягання, та такі, що відносяться
до захисту. Для визнання необхідної оборони правомірною потрібно наявність
тих і інших умов у їхній сукупності.
Стан необхідної оборони виникає лише в тих випадках, коли
посягання (напад) є суспільно небезпечним, наявним і дійсним. Перелічені
ознаки називаються умовами правомірності необхідної оборони, що відносяться до
посягання. Суспільно небезпечне посягання – це “...активні умисні дії особи
(осіб), які проявляються у застосуванні насильства до потерпілого чи інших
осіб, протиправному заволодінні їх майном, заподіянні шкоди суспільним
інтересам
та інтересам держави, а так само це замах на вчинення таких дій” [80 [96]
Остапенко Л.А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при
пом’якшуючих обставинах
(статті 116, 117, 118 КК України). Автореферат дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата юридичних наук. Чернігів, 2003, С.12.].
Суспільно небезпечним визнається будь-яке посягання, що загрожує заподіянням
шкоди тому, хто обороняється, чи іншій особі, колективним або державним
інтересам, незалежно “...від соціальних і моральних якостей особи, яка
її заподіяла, та вини” [81 [109] Прохоров В.С. Преступление и ответственность.
Л., 1984, С.23.]. “Звідси випливає, що суспільно небезпечним посяганням повинен
бути визнаний не тільки злочин, а й всяке інше правопорушення,
а також посягання неосудного, особи, яка не досягла віку кримінальної
відповідальності, що діяла в стані фактичної помилки, й т.п.” [82 [12] Баулин
Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. Харьков, , 1991,
С.228-229.].
У літературі неоднозначно вирішується питання про припустимість необхідної
оборони проти суспільно небезпечних посягань неосудних і осіб,
які не досягли віку кримінальної відповідальності, тобто малолітніх. Зрозуміле
прагнення в таких ситуаціях обмежити правову підставу необхідної оборони,
виходячи з того, що “…вимоги гуманності, безумовно, спонукують того,
хто обороняється, виявляти підвищені увагу і турботу” про інтереси таких осіб,
“…але не такою мірою, щоб ставити його в невигідні умови, які не дозволяють
здійснити необхідну оборону на загальних підставах” [83 [115] Сидоров Б.В.
Уголовно-правовые гарантии правомерного, социально полезного поведения.
Казань,
1992, С.12.]. Разом з тим пропоновані обмежувальні умови не ґрунтуються на
законі, тому що в Кримінальному кодексі України не встановлено будь-яких
обмежень для оборони від суспільно небезпечних посягань неосудних і
малолітніх.
Викликає сумнів, чи повинна особа при здійсненні оборони піклуватися
про інтереси нападника. Ми згодні з думкою В.В. Володарського, котрий вважає,
“…що такі вимоги до особи, яка захищається, є надмірними: в умовах захисту
її єдине завдання – здійснити цей захист максимально ефективно, але без
перевищення меж необхідної оборони. Будь-які інші критерії оцінки її дій
зменшать ефективність захисту та призведуть до порушення права особи на
необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань” [84 [30] Володарський
В.В. Проблемні питання необхідної оборони. - Право України, 1998, № 11,
С.118.].
Аналогічно ще в шістдесяті роки XIX століття висловлювався відомий прогресивний
юрист А.Ф. Коні: “Особі, яка піддається нападу, ніколи міркувати,
зі свідомістю чи без свідомості на неї нападають; та при тому, на яких ознаках
повинен він засновувати свої здогади і припущення?” [85 [55] Кони А.Ф. О правље
необходимой обороны. Разсуждение Студента Анатолiя Кони, написанное для
получения степени кандидата по юридическому факультету. М., 1866, С.212-213.]
Ми цілком погоджуємося з Н.С. Таганцевим, який стверджував, що “…байдуже, чи
знав той, хто оборонявся, про недієздатність нападника або ні. Сторож при
будинку божевільних, котрого душить хворий, який перебуває
в цьому будинку, безсумнівно має право оборони” [86 [121] Таганцев Н.С. Лекции
по уголовному праву. Часть общая. Выпуск 2. М., 1888, С.566.].
Деякі автори обмежують інститут необхідної оборони випадками
відбиття лише злочинного посягання, розглядаючи інші випадки за правилами
крайньої необхідності. На думку А.Б. Сахарова, остання позиція представляється
правильною з погляду “...діючого закону, що вживає поняття “посягання” лише
стосовно до злоч
- Київ+380960830922