Ядерне стримування в політиці США і Росії в постбіполярний період

<p>РОЗДІЛ 2<br /> ЯДЕРНЕ СТРИМУВАННЯ:<br /> СУТНІСТЬ, ФОРМУВАННЯ, РОЗВИТОК<br /> Історія людства поділена на дві нерівні частини: за всі п'ять тисяч років існування цивілізації левова частка людського часу пішла на війни й конфлікти і лише двісті дев'яносто два роки його належать абсолютному миру. <br /> Війна настільки органічно вписалася в історію людського буття, що сьогодні ми не мислимо себе без неї, і останні п'ятдесят років, що пройшли у відносному мирі, розцінюються мало не як диво. З моменту закінчення другої світової війни Земля неодноразово страждала від дрібних воєн, але жодна з них не перетворилася на глобальний конфлікт. Що підштовхнуло людство до цієї "епохи миру"? "Благом" виявився найстрашніший засіб знищення - ядерна зброя. <br /> Саме страх знищення й заснована на ньому доктрина ядерного стримування в другій половині двадцятого століття перетворилися на фундамент миру. <br /> У цьому розділі розглядаються виникнення, розвиток і еволюція поняття "ядерне стримування" в стосунках держав, що поділили ролі двох світових ідеологічних полюсів і мали безпрецедентний вплив на міжнародні відносини після другої світової війни.<br /> Структура розділу умовно може бути поділена на дві частини. Перша - тлумачення самої дефініції "стримування" в міжнародній безпеці, його розвиток, роль у глобальній політиці після другої світової війни, основні теоретичні характеристики й варіанти існування. Тут крім самої доктрини, концептуального втілення політики держав буде простежена роль її методологічної основи - теорії стримування як воєнно-політичного феномену. Друга - вплив стримування на ядерні стратегії Москви й Вашингтона в період "холодної війни", режими стримування, розглянуті в межах біполярної моделі світу, варіанти їхньої еволюції з урахуванням нових геополітичних і ідеологічних реалій, адаптації до практики. А також розгляд режимів ядерного стримування, що займали незначний часовий період в історії, таких, як мінімальне стримування, яке сьогодні нерідко висувається політиками як майбутня модель відносин ядерних гігантів в умовах нових геополітичних реалій і викликів. Зокрема, мова йде про ті виклики, з якими стикається теорія стримування внаслідок краху радянської системи й ідеологічного протистояння, а також збільшення членів ядерного клубу й переходу міжнародних відносин із площини біполярної системи в однополярну (надалі при позначенні цієї теорії з метою спрощення буде застосовуватися термін "стримування").<br /> <br /> 2.1. Теоретичні основи концепції ядерного стримування<br /> <br /> "Якою ірраціональною не була б можливість знищення людського роду, вона зробила наш світ надзвичайно безпечним", - говорить Роберт Джервіс, один з основних теоретиків дослідження проблем ядерного стримування, покладеного в основу цієї моделі безпеки [166. 435].<br /> На думку Роберта Джервіса, теорія стримування сьогодні, мабуть, є "найвпливовішою школою думки в американському дослідженні міжнародних відносин" [137. 219].<br /> Весь парадокс існування ядерної зброї полягає в тому, що створювалася вона, як і будь-який інший вид зброї, з метою одержання стратегічних переваг у ході ведення воєн, але перетворилася на наймогутніший важіль їх запобігання. В основі цієї моделі світу лежить класична формула балансу сил - ідея стримування, обтяжена новітніми технічними досягненнями. <br /> Сама формула стримування виникла дуже давно. Фукидід у своїй "Пелопоннеській війні" описує безліч прикладів, коли одна зі сторін проводила маневри із залучення союзників або одержання інших переваг, і опонент розумів, що початок війни або її розширення не виправдовує ризику й втрат. А в часи Тридцятилітньої війни, що супроводжувалася жахливими руйнуваннями, італійські кондотьєри, оцінюючи неприйнятно високий рівень втрат у битвах, хотіли швидше здаватися [180. 26]. Першою класичною системою балансу сил стала Віденська, коли на світовій арені одночасно діяли чотири великих держави, утворюючи альянси і плетучи інтриги з метою створення противаги розширенню впливу будь-якої з них. Майкл Мандельбаум проводить паралель між Віденською і Ялтинсько-Постсдамською системами балансу сил, указуючи на чотири істотних розходження. Насамперед, кількість впливових держав зменшилася до двох, що вплинуло на гостроту протистояння й істотно звузило діапазон можливого маневрування, спростивши структуру їх взаємин. З іншого боку, збільшився обсяг самої системи міжнародних взаємозв'язків за рахунок розширення людської ойкумени, що, у свою чергу, позначилося на збільшенні їхньої розмаїтості, і відповідно, інтересів, сфер впливу й рівнів взаємодії. По-третє, учений указує на колосальну роль, яку відіграє ідеологія в протистоянні двох стратегічних блоків. І, нарешті, не можна ігнорувати ще один істотний елемент відмінності обох систем. Це - революція, що відбулася у сфері воєнної справи та справила відповідний ефект на всю систему міжнародних відносин [211. 116-118].<br /> Перш за все це виявилося в характері стримування. У передядерне століття держава вступала у війну, знаючи, що у випадку поразки ризикує пожертвувати своїми звичайними збройними силами, не піддаючи ризику знищення населення. Винятком стала друга світова війна, однак саме вона виявилась тим стимулом, завдяки якому була винайдена ядерна зброя. З її появою людство зазнало ризику тотального знищення. Здавалося б, змінився лише ступінь ефективності стримування, але він вражаючим чином відбився на всій міжнародній системі, призвівши до ситуації гарантованої вразливості обох держав-суперниць. Факт загальної вразливості, породжений ядерною революцією, позбавляє раціональності саме поняття оборони, приводить його до девальвації [237. 88].<br /> Оборона в розумінні забезпечення національної безпеки перестає бути воєнною проблемою в традиційному сенсі слова й стає політичною та психологічною проблемою. Більше того, з факту загальної уразливості випливає, що досягнення військової переваги не може мати ні воєнного значення, ні відношення до реальної безпеки. Тому саме поняття воєн</p>