РОЗДІЛ 2
Автор і персонаж в українській прозі 90-х років ХХст.: концепт гри
Частина прозових творів, що з’являється в Україні у 90-х роках, позначена
впливом гри, як стилістики творення тексту, – гри, що розхитує однозначне,
перевертає усталене, звичне. Зокрема, в романах Ю.Андруховича вбачаються прояви
“сміхової культури”, карнавалізму, стираються ґрані між високим мистецтвом і
кітчем, розхитуються категорії-опозиції на зразок “руйнування-відродження”,
“серйозне-легковажне”, “моральне-аморальне” тощо. В сучасному
літературознавстві подібні зміни пов’язуються із впливом постмодернізму на
українську культуру кінця ХХ ст.
Загалом, література, мистецтво постмодернізму характеризується кризою
особистісного начала. В тексті постмодерного роману авторська індивідуальність
стирається, нівелюється; персонаж, в свою чергу, зміщується на марґінеси твору,
втрачає свою чільну ціннісну позицію. Аналізуючи романи Ю.Андруховича,
Ю.Іздрика, В.Кожелянка під кутом зору проблеми художнього діалогу автора і
персонажа, простежимо, яким чином трансформується функція автора і персонажа в
тій українській прозі, що її сучасним літературознавством визнано
постмодерною.
2.1.Особливості авторської гри з персонажами в романах Ю.Андруховича
Аналізуючи прозу Ю.Андруховича, неможливо не помітити зв’язку романів автора з
бубабістською поетичною практикою. Діяльність бубабістів стає ґрунтом не лише
для появи постмодерних романів Ю.Андруховича, а започатковує український
постмодернізм вцілому: “...першою найвиразнішою формою “постмодерністського
повороту” в українській літературі стала творчість літературного гурту
“Бу-Ба-Бу”[54,14] – зазначає Т.Гундорова. Багато дослідників схиляються до тієї
думки, що саме бубабізм визначає специфіку українського постмодернізму.
Характеризуючи третій роман Ю.Андруховича як “досконалий зразок постмодерної
прози про появу якої в Україні ось уже кілька років сперечаються
літературознавці”[27,28], Н.Білоцерківець, водночас, вказує на пряму залежність
українського постмодернізму від бубабістської поетичної практики: “...визнаймо,
що Ю.Андрухович і не претендував на вихід за межі бурлеску-балагану-буфонади і
що в “Перверзії”... повністю дотримано чистоти жанру”[27,29]. Під поняттям
“чистоти жанру” можемо розуміти збереження карнавального світосприйняття,
характерного для творчості поетичного угрупування “Бу-Ба-Бу”, в романах
“Рекреації”, “Московіада”, “Перверзія”.
Як зазначає Н.Зборовська, творчість бубабістів вплинула на літературну ситуацію
цілого десятиліття, ознаменувавши період 90-х років як “фестивально-карнавальні
часи” в українській літературі. На думку дослідниці, літературний гурт
“Бу-Ба-Бу” “руйнуючи соцреалістичний канон” започатковує естетику карнавалу як
“естетику очищення”[86,117]. Підхоплений літературними угрупуваннями “Пропала
грамота”, “Лу-Го-Сад”, карнавалізм згортається до середини 90-х років, а з
появою роману Ю.Андруховича “Перверзія”, як зазначає дослідниця, відбувається
“завершення”, “втрачення карнавалу”. Н.Зборовська розглядає карнавальну
бубабістську естетику як своєрідний “постмодернізм” в українському варіанті,
явище первинне, що плавно вливається до постмодерного контексту, а не навпаки.
Карнавал, проголошений Ю.Андруховичем, створює “унікальний літературний міт про
Україну як про країну хаосу, свободи, “океану чуття”, батьківщину бароко і
органічного, (а не придуманого французами!) постмодернізму”[84,31].
В.Неборак обстоює самоцінність українського бубабізму посилаючись на те, що
сміхова культура, загалом, – явище універсальне. На думку В.Неборака, “стиль
бубабу” (як поєднання бурлескно-балаганно-буфонадних елементів) започаткований
задовго до появи постмодернізму: “творчість угрупування “Бу-Ба-Бу” не варто
однозначно зараховувати до постмодерну. Іншими словами це можна назвати
поліфонічно-карнавальним стилем літератури, який час від часу відроджується й
актуалізується”[40,1].
Специфічною рисою постмодерних романів Ю.Андруховича, на думку багатьох
літературознавців, є перевикористання, ігрове переосмислення автором
бахтінської теорії карнавалу.
Присутність карнавального чинника в романах Ю.Андруховича очевидна. Однак
карнавал, як спосіб бачення світу, характерний для поетичної творчості автора
бубабіського періоду, в прозових творах поступається місцем карнавалізації. Уже
перший роман Ю.Андруховича “Рекреації” можна характеризувати як твір
карнавалізованої літератури. Ця позиція ґрунтується на домінуючих у романі
ознаках карнавального, і, деякою мірою, спирається на відоме твердження самого
автора про концепцію “карнавальної культури”, “амбівалентності” як своєрідної
“загальнотеоретичної” настанови” до “Рекреацій” [171,117]. М.Павлишин у статті
“Що перетворюється в “Рекреаціях” Ю.Андруховича?” характеризує карнавальність
роману як “свідомо й самоіронічно створену ілюстрацію софістикованого автора...
стосовно карнавалу та карнавалізованої літератури”[145,239] загалом, та,
зокрема, стосовно концепції “карнавальної культури” М. Бахтіна. На думку
вченого, у тексті твору Ю. Андрухович “повідомляє” ерудованого читача, що йому,
авторові, “знайомі ті місця в Бахтіна, де йдеться про карнавальний ритуал сміху
та його функцію: поглузувати з богів (чи будь-яких інших високих та серйозних
речей) для того, щоб вони відновилися”[145,240]. Автор статті доводить думку
проте, що карнавал в “Рекреаціях” є засобом інтелектуально-текстуальної гри, і
у творі “з’являється не так собі, через наївність, а з певним
розрахунком”[145,240].
Справді, створюється враження, що на карнавальну процесію у “Рекреаціях” вийшли
персонажі середньовічного святкового дійс
- Київ+380960830922