РОЗДІЛ III
МІФОПОЕТИКА МОНУМЕНТАЛЬНИХ ТВОРІВ
ІВАНА КАВАЛЕРІДЗЕ
Про тему своєї творчості І.П.Кавалерідзе (1887-1978) писав: “Розповісти про
минуле, що живе у сьогоденні, рветься в майбутнє. Відчуваєш себе подорожнім, що
намагається навіки зафіксувати плинність хмар на небі...” [107, с. 8]. Тобто,
твір мистецтва повинен вміщати в собі цілісний час: минуле, сьогодення і
майбутнє. А.Шумов зазначає: “Однією з головних для Кавалерідзе стає тема
історії, що зв’язує час” [303, с. 7]. І.Кавалерідзе писав: “Звичайно, я
розумів, як важливо розповісти про революцію і її героїв. Однак погодитися з
тим, що історія не потрібна, не міг. Історія допомагає глибше зрозуміти
сьогоднішній день. Адже ми не діти без батьків, без роду, без племені. Так і
нове народилося із нашого героїчного минулого” [107, с. 93]. Вирішити таке
завдання можна за допомогою міфопоетики – вписуючи образи в контекст
національного і світового культурного спадку. Митець згадував: “Ще замолоду
мене вабили до себе народно-епічні образи. У віковій боротьбі народу <…> я
шукав і знаходив те, що пробуджувало мою уяву. Могутні образи, бунтарські
характери поставали переді мною настільки реально, що я їх бачив втіленими в
камені, бронзі, оживленими на сцені” [106, с. 71].
У дисертації ми розглянемо творчість І.Кавалерідзе як майстра монументальної
скульптури з позиції розкриття малодослідженої міфопоетичної основи його
образів у контексті національного і світового мистецтва. Ми прагнемо виявити
те, що робить твори непідвладними часу. Буде розглянуто глибинний зв’язок його
монументальних образів із архетипами “героя”, “жертви” і “гори”. І.Кавалерідзе
мав багатогранний талант – скульптора, кінорежисера, кіносценариста,
театрального діяча і драматурга. Це прагнення до синтетичного відображення
світу (властиве багатьом художникам модерну і авангарду ХХ ст.) розширило
“картину світу” майстра. Діапазон творчості художника, глобальність завдань,
які він ставив і вирішував, його опора на світове і національне культурне
надбання дозволяють говорити про міфопоетику його монументальної скульптури.
Як говорив М.Алпатов, “найнадійніше джерело історії мистецтва – завжди самі
твори мистецтва” [284, с. 483]. Цю аксіому підтримує культуролог Г.Гачев:
“Художній твір дає особливі переваги для дослідження якраз національного
сприйняття і перетворення світу. Бо у ньому художник – це жива призма,
відгранена народним життям, – знову звертається до того ж народного життя і
космосу, в якому воно протікає, і будує із цього інший світ. <…> Художній твір
– це ніби національна світобудова, але подвоєна” [66, с. 52-53].
Г.Дмитрієва підкреслює національні витоки творчості І.Кавалерідзе: “Важливо
звернути увагу на таку особливість: теми для своїх скульптурних творів він брав
з літературних, літописних, пісенно-фольклорних джерел, що визначило, природно,
їх національну специфіку” [92, с. 159]. Увагу майстра було спрямовано не тільки
на соціальні або національні програми, але й на українську народну культуру.
Минуле співіснує із сучасністю, живе у ній. Нас цікавить не національний
характер, а національне сприйняття світу, не психологія, а національна художня
“логіка”, які входять до складу творчого мислення скульптора. Космос чи
світобудова українця має свої ознаки. Перше, що визначає історичне сприйняття
народу, – це природа, серед якої він зростає і здійснює своє життя. Саме тут ми
знаходимо коріння і образний арсенал мистецтва. Хоч предки скульптора (по
батькові) мали грузинське походження, його батьківщиною була Україна. Іван
Кавалерідзе народився 14 квітня 1887 р. у селі Новопетрівці на Сумщині в родині
управителя майном генерала Ладанського [115, с. 4-5]. Безмежні степи цього
мальовничого краю, серед яких, ніби вартові тисячоліть, здіймалися стародавні
кургани, залишили з дитинства незабутні враження. У своїх спогадах, описуючи
місто Ромни, скульптор писав: “Місто на високому березі над Сулою. За річкою
безкраї степи і скіфські могили. Це моя батьківщина” [107, с. 66]. Світ дитячих
спогадів і юнацьких переживань викликає особливий емоційний стан, який у свою
чергу активізує “колективну підсвідомість”. Масштабність його монументальних
творів пов’язана з ландшафтом України. Українці завжди знали про роль гір як
світових координат. Безкрайній простір степів надихав і давав крила, давав
відчуття стабільності. Відразу відзначимо, що оригінальним нововведенням у
скульптуру І.Кавалерідзе стане постамент саме у вигляді гори-кургану-піраміди,
а фігура людини в пам’ятниках буде набувати теж міфопоетичного образу гори.
Після смерті матері, коли Іванові було 11 років, він переїжджає в Київ до свого
дядька Сергія Мазаракі. Цікаві розповіді дядька про історію та культуру
стародавніх народів захоплювали Івана. А вільний доступ до експонатів
археологічного музею допоміг І.Кавалерідзе ще докладніше познайомитися з
культурою стародавніх скіфів. Згодом він згадував: “Сергій Аркадійович вздовж і
впоперек об’їздив Роменський повіт, розкопав кілька сотень курганів. Йому
поталанило знайти кілька непограбованих могил скіфського періоду. <…> Робив
моделі курганних захоронень” [107, с. 9]. Дядько залучав до цих розкопок й
Івана. Скіфські кургани та безмежний степ завжди нагадували йому рідний край.
Перші скульптури І.Кавалерідзе, створені на прохання дядька для музею,
“характеризувались високим технічним рівнем та глибоким знанням історичного
матеріалу” [247, с. 26]. У скульптурах “Козак на коні” (1908) та “Святослав у
бою” (1908) майстер вводить постамент у вигляді гори-кургану. Це були перші
пошуки своєрідної виразності скульптурного образу, але в малих формах
пласт
- Київ+380960830922