РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ МИСТЕЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА ЛЬВОВА НАПЕРЕДОДНІ ПРИХОДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ
Усвідомлення реальних масштабів естетичних і морально-психічних деформацій,
заподіяних з приходом тоталітаризму в Галичину у другій половині ХХ ст.,
неможливе без попередньої характеристики культурно-мистецького середовища, в
яке він намагався проникнути. Виявимо специфіку цього середовища на прикладі
головного центру західно-українських земель – Львова. При цьому, зосередимо
увагу на основних факторах, які вплинули на формування неповторної творчої
атмосфери міста напередодні 1939 року.
За радянської влади в усіх наукових дослідженнях було прийнято дотримуватися
усталеного правила – виразної часової межі, названої “золотим вереснем”. Усе,
що відбувалося до неї, набирало негативного забарвлення. Саме тому радянські
історики і мистецтвознавці створювали враження, що у міжвоєнний період культура
і мистецтво в Галичині перебували у занепаді. Це давало можливість акцентувати
їх “небувалий розквіт” поверх згаданої межі. Такий стереотип засвоювався з
покоління в покоління, а реальні факти ставали все менш доступними та
ймовірними.
На сьогоднішній день важливо усвідомлювати, що насправді все виглядало цілком
інакше. На тлі суперечливих історичних подій 1920-х – 1930-х років бурхливе
мистецьке життя Львова постає своєрідним феноменом, який характеризує виняткове
розмаїття яскравих творчих особистостей та угрупувань художників, а також їх
надзвичайна творча активність. Перед початком Другої світової війни можна
спостерігати цілком неординарну ситуацію: в час, коли на заході швидкими
темпами прогресувала і поглиблювалася виразна криза численних мистецьких течій
авангарду, а також загрозливо розросталося страхітливе супільно-політичне
породження – нацизм, а на сході було проголошено так званий “новітній” метод
соціалістичного реалізму і розкручено кривавий “маховик” сталінського
тоталітаризму, у Львові українські художники виконували архиважливе для
національної культури завдання – прагнули віднайти свій шлях, зберегти
самобутність у бурхливих ритмах ХХ ст. При цьому, з певної відстані часу,
можемо з впевненістю стверджувати, що в міжвоєнний період у місті відбувалося
далеко непересічне явище – єднання навколо національних ідей численних
українських художників не лише Галичини і Східної України, але й всього світу.
Принагідно зазначимо ще й той важливий факт, що цей процес не зупинявся і в
1941-1944 роках: “Від 1921 до 1939 р., і під час ІІ-ої світової війни Львів
майже безперервно пульсував ритмом українського мистецтва, мистці жили
справжньою творчою атмосферою, працюючи не тільки для заробітку, але ще більше
з перспективи на майбутнє, з усією історичною відповідальністю, що з такого
становища випливала” [53, 137].
Результатом згаданого процесу стало створення організацій, роль яких в
українському мистецтві ХХ ст. з позицій сьогоднішнього дня важко переоцінити:
ГДУМу (Гуртка діячів українського мистецтва, 1922-1931 р.р.), АНУМу (Асоціації
незалежних українських митців, 1931-1939 р.р.), а згодом - СПУОМу (Спілки праці
українських образотворчих митців, 1941-1944 р.р.).
Чому ж напередодні 1939 року саме в Галичині, у Львові, спостерігаємо таку
дивну, на перший погляд, концентрацію та активізацію українських творчих сил?
Для розуміння цього феномену необхідно звернутися до низки фактів загальної
історії та історії мистецтва, які йому передували.
Передусім, зазначимо, що в Європі початку нового ХХ ст. своєрідним тлом для
усіх культурних і мистецьких подій було існування очевидних антагоністичних
явищ: з одного боку, виразне і безмежне захоплення небувалими досягненнями
сучасної цивілізації у галузі науки і техніки, з іншого, – гірке розчарування і
депресія з приводу їх небачено диких форм застосування у ході Першої світової
війни.
В Україні в той час поляризація подій сягала справжнього апогею: від ейфорії
національного відродження до небувалих зразків віроломства і жорстоких
репресій. Досить згадати страхіття Першої світової війни, революції в царській
імперії і жорстокої громадянської війни, де українці воювали по обидва боки
фронту. На тлі цього – створення в Києві Центральної Ради та обрання першого
українського Президента. А далі – проголошення більшовиками у Харкові
Української радянської республіки та їх марш на Київ, прихід німецьких військ,
запрошених гетьманом Павлом Скоропадським, повстання Директорії, очолене
Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою, вікопомна злука УНР і ЗУНР. А після
цього – чергове трагічне падіння під натиском польсько-австрійських і
більшовицьких військ.
Драматичні напруження і потужні відцентрові сили, які буквально розривали
людське суспільство спричинилися до динамічного і безпрецендентного в історії
новітнього мистецтва духовного “прориву”, названого авангардом. При цьому,
характерно, що від самого початку бурхливі мистецькі процеси не виявили
істотної різниці між європейським Заходом і Сходом. Більше того, “винятково
багато наваторів походило із східної та середньої Європи: з Румунії, Угорщини,
Росії (й України – О. Г..), Польщі (й України – О. Г..), Чехії, Литви,
Білорусії”[258, 8 – 10]. Мистецтво переповнювали небувалі переміни: в 1910 р.
Василь Кандинський проголосив основні засади абстракціонізму, в 1914 – 1915
роках. Казимир Малевич створив знаменитий “Чорний квадрат”, в 1917 р. відбувся
скандальний перцидент – Марсель Дюшан вимагав місця для експонування на
виставці звичайного туалетного пісуару. Поруч з цим, в 1919 р. Володимир Татлін
працював над грандіозним за конструкторським задумом пам`ятником ІІІ-ому
Інтернаціоналу. А поміж цими п
- Київ+380960830922