РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗА ТА ЕВОЛЮЦІЯ МІЖНАРОДНОГО ТЕРОРИЗМУ
2.1. Соціальні та політичні передумови міжнародного тероризму
У неореалістській теоретико-методологічній побудові, якій виразно віддають перевагу американські політологи і, відповідно, політики, вкрай зактуалізоване питання: "Що найбільше загрожує національним інтересам США?". Відповідь доволі проста: міжнародний тероризм. У заданому нами теоретико-методологічному вимірі тут важливо зважати на певну другорядність для американців відомого постулату неофункціоналістів про первинність врахування думки експертів і аналітиків у процесі розробки й реалізації тих чи інших політичних проектів. У цьому сенсі проблема демократичності постає вже на етапі осмислення певних рішень. Адже внутрішня політика під впливом загроз тероризму часто заходить у пряму суперечність з базовими державотворчими документами США, включаючи Декларацію незалежності. Маємо на увазі, що під приводом постійної загрози терористичних акцій запроваджуються обмеження на реалізацію громадянами індивідуальних прав, а держава закріплює за собою право втручатися в особисте життя громадян у формах, характерних для надзвичайного стану [19].
Окреслена ситуація, як це прийнято в політології, має розглядатися у певній системі і структурі причинно-наслідкових зв'язків. Відтак, з одного боку, виникає проблема остаточного визначення суті такого явища, як "міжнародний тероризм". Тут одразу ж зі всією гостротою постає проблема диверсифікації підходів і оцінок залежно від національної належності дослідника та ідеології, прихильником котрої він є. Для ясності наведемо гіпотетичну ситуацію: що для представника пригнобленої нації буде національно-визвольною боротьбою з використанням зброї, для державного діяча нації, яка є чи сприймається гнобителем, безперечно, може виглядати тероризмом. Врешті, можливі й інші приклади, але для нас важливо показати, що політико-правовий аспект міжнародного тероризму належить до найбільш заплутаних і контраверсійних. Це позначається і на суперечливому характері авторських концепцій у наукових джерелах, які були залучені дисертантом для політологічного аналізу обраної теми дослідження. Невиробленість єдиного концептуального підходу до оцінки явища тероризму ускладнила завдання дослідження інформаційного виміру політики США та Росії в боротьбі з тероризмом.
Тим часом, на початку XXI ст. тероризм в усіх визначених у науці формах перетворився в одну з найнебезпечніших за масштабами політичну та соціальну проблему. Він набув глобального поширення уперше в історії людської цивілізації. Якщо в епоху системного протистояння головною глобальною проблемою міжнародних відносин було збереження миру, то нині такою стала протидія тероризмові. Причому глобальний характер проблеми автор визначає не тільки в традиційному політичному вимірі, а й у контексті захисту прав людини і фінансово-економічної стабільності держав та інтеграційних союзів, недопущення подальшого неконтрольованого поширення засобів масового ураження людей. Врешті, ескалація міжнародного тероризму деструктивно впливає на демократію, політичні системи та інститути, інформаційну політику держав.
Закономірно, що після атаки 11 вересня 2001 року в США та масового захоплення заручників у жовтні 2002 року в Росії кількість наукових досліджень швидко зростає, а за якісними показниками намітилися проблиски концептуального зближення. Принаймні в науковому світі з'явилися та плідно працюють цілі науково-дослідні школи вчених, які працюють над теоретичними розробками проблематики міжнародного тероризму. В найбільш загальних рисах передовій у цьому сенсі американській школі, що, зокрема, представлена такими вченими, як Й.Александер, Й.Б.Белл, М.Столь, С.М.Фінгер, Д.К.Рапопорт, Н.О'Саліван та інші, притаманна своєрідна суміш прагнення до об'єктивності і апологетики традиційної американської антитерористичної стратегії, притаманної, зокрема, й адміністрації Дж.Буша-молодшого. На загальні позиції західноєвропейської школи, до складу якої входять відомі вчені-політологи Ф.Вьордеманн, В.Ляпер, В.Беєр-Катте, С.Біндер, П.Вальдманн, Ш.Делар'ю, Б.Крозьє, А.Політі, Р.Фірі та багато інших, позначається прагнення якомога глибше розібратися в причинах тероризму і запропонувати стратегії протидії йому, базовані на консолідації зусиль світового співтовариства націй. Російська школа (Ю.М.Антонян, У.Р.Латипов, С.Г.Ляхов, Н.Я.Лазарев, С.А.Єфіров, А.С.Горбунов, В.В.Лупеєв, С.В.Кудрявцев та інші), маючи певну схожість з європейськими візаві в сенсі ухвалення рішень щодо протидії терористам на рівні міжнародних організацій, разом з тим, вирізняється чіткою спрямованістю на критику одновимірного глобалізму як однієї з базових причин і спонук тероризму. Для росіян надто важливою є аргументація доцільності розробки і ухвалення рішень на рівні ООН, аби не допустити суб'єктивізму, який, на їхню думку, властивий американській стороні. З іншого боку, коли співтовариство націй у формі міжнародних організацій закликає росіян до більшої селективності щодо визначення тероризму чеченців, російська політологія, зазвичай, сама стає ортодоксально суб'єктивною, обстоюючи гіпертрофований неореалістський принцип верховенства інтересу держави [61, с.52-53; 68, с.17-21; 146, с.36-57].
Наукову зацікавленість в останнє десятиріччя проблемами боротьби з тероризмом виявили і багато українських учених, прізвища яких названо у вступі. Тут спектр думок, підходів та ідей настільки диверсифікований, що на нинішньому етапі розвитку політичної думки не підлягає більш-менш чіткій систематизації. Радше можемо говорити про цілу низку підходів, кожному з яких притаманне прагнення до жорсткого поєднання наукового аналізу з практичними рекомендаціями щодо протидії тероризмові.
Будучи єдиними в негативних оцінках міжнародного тероризму в усіх його проявах, зазначені школи досліджень даної проблематики, тим часом, розходяться в оцінках цього явища, надто коли йдеться про звинувачення у пособництві тероризмові на адресу цілих де