РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЄС
2.1. Концепції інтеграційних перетворень та розвитку політичної системи ЄС
На сучасному етапі розвитку Європейського Союзу, який вже став однорідним
господарським простором із достатньо сформованою економічною системою і єдиною
валютою, якісно новою особливістю інтеграційних процесів стає його перетворення
в політичну силу. Йде активний пошук нових форм і механізмів створення
спільного політичного простору Євросоюзу. Йде і дискусія - у якій формі
організується цей європейський політичний простір: федерація, конфедерація або
нововинайдені форми. Але очевидним стає факт прискореного руху до політичної
інтеграції Європейського Союзу. Постає питання про ідентифікацію Євросоюзу як
економічного і політичного центру світового співтовариства. Гасло "батька
Європи" Жана Моне про Сполучені Штати Європи, яке раніше здавалося міфом і
химерою, знаходить реальні риси.
Новітній феномен XX століття, інтеграція, це - "безліч потоків". Економічні,
політичні і культурні компоненти як "сторони однієї медалі" (А. Маршаль). На
думку автора, регіональна економічна інтеграція не може ефективно розвиватися
без відповідної політичної системи регулювання і наднаціональної влади.
Великомасштабні акції на просторі Європейського співтовариства, який постійно
поширюється, не можна реалізувати без політичної волі національних держав,
політичних механізмів і узгодженої політичної стратегії. Видатними дослідниками
історії новітнього часу В. Ключевським, Ф. Броделем, А. Тойнбі, які аналізували
генезис розвитку державності, показано, що економічні інтереси трансформуються
в більш широкі суспільні зв'язки, а з них виростає політичний союз. Тому, як
вважає дисертант, метою "погодженої стратегії" ЄС є формування політичної
системи, а саме: створення Європи як самостійної економічної і політичної сили
світового масштабу. Саме тому євро-будівництво було не тільки "Європою
трестів", але і "Європою держав", і якщо їхні акції були економічними, то
логіка поступово стає все більш політичною. У наші дні цей процес виходить на
більш високий рівень формування політичного союзу держав і наднаціональної
влади.
Розірваний у часі і просторі, процес політичної інтеграції йде нерівномірно і
стрибкоподібно, а тому відстає від економічної інтеграції. Він йде від
секторальної інтеграції (ЄОВС) і формування "однорідного господарського
простору" (ЄЕС) до Співтовариства як економічно структурованої системи і потім
до політичного Союзу.
Активні імпульси пов'язані з історичними поворотними моментами європейської
історії, наприклад, підсумками Другої світової війни, "Великою рецесією" 70-х
років, нарешті, з геополітичними зрушеннями і катастрофою біполярної системи,
розвалом соціалістичного табору. Перетворення США в єдину супердержаву стимулює
зовнішньополітичну активність ЄС [[cxxxvii]]. Неогегемонізм США, відводячи
Євросоюзу роль другого порядку, має, як писав колишній прем'єр-міністр Італії
Дж. Амато, "спокусу відігравати роль єдиної супердержави, що діє в
односторонньому порядку". Стратегія ЄС орієнтована на багатополярний світ, на
роль рівноцінного суб'єкта світової політики. "Європа, сильна в політичному
плані, яка відіграє роль першого порядку на світовій арені" - так сформулював
становище ЄС у новій, "просторовій ері" прем'єр-міністр Бельгії Г. Верховстадт.
Розширення Євросоюзу на Схід - це не тільки переділ господарського простору
колишнього соціалістичного табору, але й формування майбутнього політичного
простору, що займає половину європейського континенту, на основі власних
цивілізаційних цінностей.
Вихід на пріоритетні позиції політичних компонентів розвитку Євросоюзу
диктується і внутрішніми проблемами. Розмах націоналізму в останньому
десятилітті, сепаратизм і так званий "національний егоїзм" серед урядів і еліт,
радикальні виступи Ле Пена і його прихильників у Європі (популістів, що
виступають як проти глобалізації, так і проти Європейського Союзу і його
інститутів) – знакове явище сучасності, переплетіння класових, соціальних,
етнічних протиріч, які ні національні уряди, ні Єврокомісія не можуть ні
уникнути, ні згладити. Ле Пен і його прихильники виступають з альтернативною
програмою денонсації договорів "Європи технократів" і перебудови системи на
націоналістичній основі. Соціально-політична нестійкість, погроза громадській
безпеці, сплеск тероризму послужили стимулом для формування "територіального
простору, заснованого на безпеці, волі і правосудді" - такою є думка
французького міністра у справах Європи П'єра Московічі [[cxxxviii]].
Як відзначають західні дослідники 3. Бауман, П. Вагнер, X. Арндт та ін., однією
з причин прискореного просування в напрямку політичної інтеграції і посилення
наднаціональної влади інститутів ЄС стає і ще один феномен кінця XX століття.
Західні вчені називають його "вакуумом влади [[cxxxix]]". Він пов'язаний із
кризою державності, з ерозією регулюючих функцій держави, ростом серед
населення недовіри до владних структур. У ході глобалізації і нової
технологічної ери національні держави найчастіше демонструють "фрагментарність
державного контролю", "ірраціональність поведінки", "поведінковий параліч", як
в економічній сфері, так і в питаннях безпеки громадян. Англійський соціолог і
філософ 3. Бауман пише: "Сучасний політичний суверенітет держав є лише слабка
тінь багатогранної політичної, економічної, військової і культурної автономії
держав минулого [[cxl]]". Аналітики ЄС при розробці програми "Європа - 2010"
відзначають, що національні уряди і держави передають частину своїх функцій
приватним і громадським організаціям, церкв
- Київ+380960830922