РОЗДІЛ 2. Матеріали та методи дослідження
2.1. Характеристика обстежених хворих
Хворі знаходилися на обстеженні і лікуванні у відділеннях обласної клінічної лікарні ім. Калініна, обласному лікувально-клінічному об'єднанні і міській клінічній лікарні № 1 м. Донецька.
Для діаґностики СЧВ використовували критерії, запропоновані Насоновою В.А. [64], і Американською асоціацією ревматолоґів. Розподіл обстежених хворих по статі та віку представлено в таблиці 2.1.1.
Таблиця 2.1.1
Розподіл обстежених хворих по статі та віку
ЗахворюванняУсього:CтатьВікч.ж.до 20 років20-30 років31-40 років41-50 років50 роківСЧВабс.701060122515153%10014,385,717,135,721,421,44,3
Характеристика хворих на СЧВ знайшла своє відображення в таблиці 2.1.2.
Таблиця 2.1.2
Характеристика хворих на СЧВ
СтатьУсього:ПлинАктивністьгострийпідгострийхронічнийІІІ
ступіньІІ
ступіньІ
ступіньЧоловіки%100?50,050,050,033,316,7Жінки%10014,844,440,738,935,225,9Разом:%10013,345,041,740,035,025,0
Продовження табл. 2.1.2
Клінічні ознакилихо
манкаери
темаартрит чи арт
ралґіяміозит чи мі
альґіяалопе-ціялімф
адено
патіяпне
вмо
нітсеро
зитґомеруло
нефритміо
кар
дитгепа
томе
ґаліяспле
номе
ґалія66,783,310050,066,733,366,750,083,350,083,333 Продовження табл. 2.1.2
70,451,994,437,085,255,220,425,959,346,335,233370,055,095,042,783,358,325,033,361,746,740,033,3
Частота основних лабораторних ознак СЧВ представлена в таблиці 2.1.3.
Таблиця 2.1.3
Частота основних лабораторних ознак СЧВ
ОзнакиЧастотаабс.знач.%Анемія (Hb менше 100 г/л)2841,7Лейкопенія (менше 4 x10 /л)2638,3Тромбоцитопенія (менше 1 x10 /л)1014,3Гіпергамаґлобулінемія (більше 22 відн/%)5781,7Збільшення ШОЕ (більше 20 мм/год.)5883,3LE-клітини4666,7
Як видно з приведених даних, хворі на СЧВ були, в основному, жінками молодого (дітородного) віку з високим чи помірним ступенем активності патолоґічного процесу. Крім клінічних ознак, представлених у таблиці 2.1.2, у 2 чоловіків виявлений асептичний некроз голівки стегнової кістки, у 5 жінок - церебральний васкуліт, ще у 4 - капілярити пальців рук. У одного чоловіка і 9 жінок з люпус-нефритом мав місце нефротичний синдром, зниження функцій нирок констатовано відповідно у 3 із 11 спостережень.
До надходження в клініки 37 хворих одержували ґлюкокортикоїдні гормони (у середньому, 12-14 мг/добу преднізолону або адекватну кількість його аналоґів), 8 - імунодепресанти цитотоксичної дії (5 з них ? циклофосфамід по 100-200 мг/добу, 3 - азатіоприн по 5-100 мг/добу).
До обстеження хворих у клініці ніхто з них не одержував уродепресивні та уролітичні препарати. Лікування на попередніх етапах будувалося на використанні нестероїдних протизапальних препаратів, цитратних сумішей, аплікацій на суглоби 50% розчину димексиду (диметилсульфоксиду). При детальному обстеженні хворих були виключені захворювання, що відносяться до причинного у відношенні розвитку вторинної подаґри.
Контрольну ґрупу склали практично здорові люди (30 чоловіків і 30 жінок), що відповідають основним ґрупам за віком.
2.2 Експериментальне вивчення аутоімунних захворювань на тваринах
Моделі на лінійних тваринах (мишах) мають певні обмеження для їхнього широкого використання в практиці науково-дослідних лабораторій. Вони дорогі, малодоступні, вимагають спеціальних умов для утримання. Захворювання ґенетично обумовлене і розвивається в процесі життя тварини, що припускає використання тварин тільки визначеного віку. Використання крупніших тварин (норка, кролик, собака) має ще більше ускладнень.
Тому ми поставили мету розробити модель системного аутоімунного захворювання на щурах, що відноситься до другої ґрупи, тобто шляхом індукції аутоімунного процесу введенням антиґена в суміші з повним ад'ювантом Фрейнда (ПАФ), модифікувавши її таким чином, щоб захворювання придбало проґресуючий характер і розвивалося за відносно короткий період (1 місяць). Для відпрацювання моделі досліди були проведені на 75 безпородних білих щурах.
Основний принцип, покладений в основу розробленої моделі, ? розвиток вторинної імунної відповіді на використовуваний антиґен (н-ДНК) у суміші з ПАФ шляхом його дробового введення через визначені проміжки часу і використання цитостатиків (азатіоприну) у визначені моменту імунної відповіді для пригнічення розвитку власних імуносупресивних механізмів (Т-, В-супресорів і продукції аутоідіопатичних антитіл і лімфоцитів) із застосуванням у подальшому неспецифічних стимуляторів (метилурацилу).
Таким чином, досягається "розгойдування" аутоімунної реакції у бік проґресування і самопідтримки. У моделі використані ті фактори, що, можливо, впливають і на людей: одночасний і послідовний вплив імуностимулюючих (віруси, бактерії, вакцини та інш.) і імуносупресивних факторів (біолоґічні, хімічні, фізичні, стрес-реакція та інш.), що призводять до розвитку аутоімунних реакцій і захворювань.
Далі досліди були проведені на 70 білих щурах лінії Вістар, середня вага яких складала 180 г. З них було сформовано 4 ґрупи. Перша ґрупа складалася з 15 тварин, на ній була відтворена модель аутоімунного захворювання. Друга ґрупа з 35 щурів з моделлю аутоімунного захворювання була піддана лікуванню через 40 днів після взяття в експеримент. Третя ґрупа з 10 тварин одержувала тільки ПАФ із ДНК, четверта ґрупа з 10 тварин одержувала азатіоприн і метилурацил у ті ж терміни та у тих же дозах, що і дослідні тварини.
Модель аутоімунного захворювання створювалася в такий спосіб: у корінь хвоста вводився ПАФ, що містив 0,5 мг БЦЖ на 100 г маси і 0,5 мг ДНК на 100 г маси. Через 14 днів тварини через шлунок одержували азатіоприн у дозі 50 мг/кг. Через день усім тваринам у корінь хвоста ввели ПАФ, що містить 0,25 мг БЦ