Правове регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв"язку.

РОЗДІЛ 2
Правове регулювання господарських договорів, що укладаються через мережі електрозв'язку
2.1. Поняття господарського договору та умови дійсності господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв'язку
Не вдаючись до наукової дискусії про правову природу господарського договору, що не входить до предмету дисертаційного дослідження, зазначимо, що ми приєднуємося до визначення господарського договору, запропонованого О.А. Беляневич [101, с. 11], як заснованого на згоді сторін і зафіксованого у встановленій законом формі зобов'язального правовідношення між суб'єктами господарювання, змістом якого є взаємні права і обов'язки сторін у галузі господарської діяльності.
Господарський договір є комплексним поняттям, до якого відносяться договори різних видів - купівлі-продажу, поставки, перевезення, тощо, які мають подібні принципи правового регулювання.
Як правило, дослідження сутності господарського договору проводиться на ґрунті порівняння його із цивільно-правовим договором. Цивілістична наука розглядає господарські договори як вид цивільно-правових договорів, а саме його поняття - як таке, що знаходиться у відношенні субординації (підпорядкованості) з поняттям договору цивільно-правового. [120, с. 7]
В той же час, представники господарського права зазначають на необхідність дослідження господарського договору через призму системно-функціонального методу, що дозволить дослідити господарський договір як систему взаємопов'язаних елементів, які виражають його якісні особливості, в процесі функціонування та розвитку [120, с. 12].
Чинне законодавство України, яке регулює окремі види договірних відносин в галузі економіки, не містить узагальнюючого визначення "господарський договір", яке повинно не тільки визначати зміст цього поняття, а й забезпечувати ясність та однозначність поняття, яке використовується в правозастосовчій діяльності. Даний термін знайшов законодавче закріплення у ГКУ (глави 19, 20), але визначення цього поняття ГКУ також не містить.
В законодавстві та юридичній літературі термін "господарський договір" вживається в кількох значеннях, які витікають з теорії цивільного права, зокрема:
1. господарський договір як дво - або багатосторонній правочин, тобто дії сторін, що спрямовані на досягнення певного правового результату. В цьому випадку поняття господарського договору звужується до значення юридичного факту, який сам по собі не має матеріального змісту. Таке смислове значення не дозволяє виявити всі суттєві ознаки господарського договору, оскільки правочин сторін не є договірним відношенням, а лише переслідує мету його встановлення;
2. господарський договір як зобов'язальне правовідношення, змістом якого є взаємні права та кореспондуючі зобов'язання сторін. Особливості змісту господарського договірного зобов'язання об'єктивно обумовлені специфікою господарської діяльності. Сукупність особливостей господарського договору як правочину і як зобов'язального правовідношення дає змогу вивести поняття господарського договору як інституту господарського права;
3. господарський договір як правовий документ, в якому фіксується факт вчинення правочину та зміст зобов'язань сторін.
Зазначимо, що як у господарсько-правовій, так і в цивілістичній науці, питання про ознаки господарських договорів дискусійне. Так, до загальних ознак (властивостей) господарського договору відносять його юридичну обов'язковість для сторін, забезпечену заходами правового примусу. [133, с. 25] В той же час спеціальний суб'єктний склад господарського договору, як одна з кваліфікуючих ознак господарського договору, сумніву не піддавався. [134, 135, с. 5-6, 136, с. 24-42, 137, с. 9-13, 138, с. 9, 139, с. 17, 140, с. 46, 48, 141, с. 9-10, 142, с.121-135, 143, с. 25, 117, с. 145]
Для визначення того чи іншого договору господарським, необхідним є наявність у його сторін правового статусу суб'єкта господарювання.
Питання про спеціальний суб'єктний склад господарських договорів безпосередньо пов'язане з поняттям суб'єкта господарювання. ГКУ у статті 55 ч. 1 суб'єктами господарювання визнає учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Частина 2 даної статті ГКУ містить вичерпний перелік суб'єктів господарювання: а) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку; б) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; в) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
Своєрідність господарського договору як зобов'язального правовідношення вбачається у природі господарських зв'язків, що проявляється через призму юридичних прав та обов'язків їх учасників. [101, с. 34] Вона виявляється в спрямованості цих договорів на обслуговування господарської діяльності та у поєднанні майнових та організаційних елементів в змісті господарських договорів.
У науковій літературі відзначалося, що особливість правового інституту господарського договору полягає у поєднанні двох ознак: економічної, яка проявляється в функції господарського договору по обслуговуванню галузі господарювання, та юридичної, оскільки господарський договір зумовлює правову сторону змісту господарських відносин. [144, с. 7]
Взаємна згода суб'єктів господарювання, які не знаходяться у відносинах субординації, є необхідною умовою встановлення господарських зв'язків між ними. Встановлення такого зв'язку, як правило, відбувається згідно з