Розділ 2
Принцип законності та інші принципи кримінального права україни: питання
співвідношення
2.1. Принцип справедливості кримінального права
Отже, ми дійшли висновку, що тільки система принципів кримінального права (на
відміну від їх простого переліку) здатна забезпечити ефективну реалізацію цих
керівних положень галузі, у тому числі й принципу законності кримінального
права. Видається, що з метою побудови такої системи слід починати з досліджень
кожного окремого принципу. У свою чергу, такі студії передбачають хоча б
попереднє розмежування “сфер впливу” принципів для приблизного визначення
аспектів принципу законності. Безумовно, у подальшому його уточнення неминуче.
Принагідно зауважимо, що спроби такого розмежування іноді робляться у
літературі [226, 114-115; 210, 60]. Але, на жаль, їм бракує системності, і, до
того ж, вони відносяться до законодавства іноземної держави, а тому потребують
коригування. Отже, аналіз змісту нижченаведених принципів кримінального права
України дозволить чітко окреслити положення, які не є аспектами принципу
законності, визначивши таким чином його співвідношення з іншими принципами.
З метою забезпечення обґрунтованості вказаного розмежування ми звернулися до
норм кримінального законодавства (другий елемент аспектного складу принципу) як
моделі. На нашу думку, саме такий підхід дозволить чітко визначити місце і роль
кожного принципу. Щодо останніх, слід зауважити, що автори називають досить
велику кількість різних принципів кримінального права. Це утруднює визначення
первісного переліку принципів, у процесі формування якого ми виходили з нашого
розуміння переліку положень, які найбільш придатні на сьогодні увійти до
системи принципів кримінального права. Ще раз зазначимо, що цей перелік
первісний, і потрібен він для визначення положень, які необхідні для аналізу
принципу законності.
Отже, слід визначитися щодо співвідношення нормативних положень кримінального
права з відповідними принципами. Найбільш складно це зробити щодо принципу
справедливості.
Зауважимо, що взагалі ідея, “дух” справедливості були притаманні праву завжди.
Останнє власне кажучи й було створено для забезпечення справедливості. Це
навіть можна побачити в англійській мові, де слово justice означає і
справедливість, і правосуддя. У кримінальному праві сьогодні така ситуація, на
жаль, має негативні наслідки, пов’язані з впевненістю в тому, що “принцип
справедливості у кримінальному праві базується на загальному понятті
справедливості” [226, 106]. Саме з цією тезою сперечатися важко. Але учені не
обмежуються констатацією даного факту, вони йдуть далі, надаючи принципу
справедливості надто широкого змісту. Наприклад, існує думка, відповідно до
якої “з уявленнями про справедливість невідривно пов’язане вирішення таких
фундаментальних проблем кримінального права, як підстави кримінальної
відповідальності (властивості діяння чи властивості особистості?) і форми
кримінально-правового реагування (покарання або засоби соціального захисту?).
Концентрованим вираженням справедливого вирішення цих питань є категорія вини”
[82, 51]. Виникає питання: яка фундаментальна проблема не входить до цього
переліку? Відповідь – таких не існує. Вони всі пов’язані з уявленнями про
справедливість. Далі автор, розкриваючи принцип справедливості, зазначає, що
“вина, таким чином, втілює ідею справедливості” [82, 52]. Але ж ідея і принцип
– різні явища. Вирішення питання про те, як та чи інша ідея (справедливості чи
гуманізму) реалізована у законі, це справа філософська, політична і далека від
юридичної реальності. Тому слід оперувати саме “принципом справедливості”,
чітко і ясно розуміючи його структуру. Крім того, незважаючи на те, що
кримінально-правовий принцип справедливості дійсно випливає із
загальнофілософського розуміння цього явища, він має свою галузеву специфіку і
на одному рівні (і тільки так) з іншими принципами забезпечує кримінальному
закону “імідж” справедливого в очах громадян. Тому не слід ставити його вище за
інші кримінально-правові принципи.
Поширеність наукового використання ідеї справедливості замість принципу
призвела до майже повної його невизначеності. Так, порушенням принципу
законності має вважатися ситуація, коли питання криміналізації та
декриміналізації не є виключною компетенцією законодавчих органів і вирішуються
в ході правозастосовчої діяльності. Але цей аспект пов’язується у літературі з
принципом справедливості [168, 110]. Не можна також погодитися з твердженням
про те, що неправильна кваліфікація є порушенням принципу справедливості [210,
57].
Уявлення про справедливість не можуть бути єдиними навіть у двох різних людей,
не кажучи вже про соціальні групи або народи тощо. Ця теза навряд чи викличе
заперечення, більш того, такі думки зустрічалися у літературі [168, 9]. Тим не
менш, така властивість не стала для автора перешкодою на шляху виділення
принципу справедливості як вершини ієрархії принципів кримінального права [168,
24].
Можливість використання категорії «справедливість» у кримінальному законі С.Г.
Кєліна та В.М. Кудрявцев колись обґрунтовували класовою однорідністю
радянського суспільства [76, 133]. Вважаємо, що в даному випадку велику роль
відіграла пануюча в СРСР ідеологічна парадигма, відповідно до якої
«законність», «справедливість», «гуманізм» вважалися притаманними лише явищам
соціалістичного життя, що передбачало й використання цих термінів у науковому
обігу. Сьогодні подібного ідеологічного тиску не існує, тому вчені схиляються
до дещо інших термінів. Так, в останній час більшість вітчизняних
вчених-криміналістів
- Київ+380960830922