РОЗДІЛ 2
ЕКСТРАЛІНГВАЛЬНІ ТА ІНТРАЛІНГВАЛЬНІ ФАКТОРИ ВИНИКНЕННЯ ОКАЗІОНАЛІЗМІВ
2.1. Теоретичні засади вивчення основних факторів виникнення нових слів у мові
Увагу мовознавців привертає питання про причини появи нових слів у мові та
рушійні сили, що зумовлюють еволюцію мови. Лінгвісти неодноразово намагалися
з’ясувати, який же фактор появи слів є основним, і зійшлися на думці, що таким
фактором розвитку мови є потреба людини дати певне найменування окремому явищу,
предмету, події тощо. Т.Черторизька дає своє розуміння поняття “потреба”. “Це,
по-перше, потреба людини давати назви новим предметам, явищам, поняттям,
якостям, властивостям, діям; по-друге, потреба людини замінити вже наявну назву
предмета, явища, поняття тощо; по-третє, бажання назвати образно той чи інший
предмет, те або інше явище тощо” [217, с.244].
Загальновідомо, що елементам мовної структури властиві два типи відношень. Один
з них – це відношення, що існують між елементами мовної структури у межах цієї
структури, інший – залежність мовних елементів від зовнішніх щодо структури
мови факторів впливу. Іншими словами – це інтралінгвальні (внутрішні,
внутрішньомовні) та екстралінгвальні (зовнішні, позамовні) фактори впливу на
виникнення і функціонування мовних одиниць. Мовознавці звертали увагу переважно
на екстралінгвальну зумовленість появи нових слів, вважаючи екстралінгвальні
фактори вирішальними. Серед них Л.Баранникова, Ю.Гордєєв, Є.Розен. Менше, але
теж досить активно, досліджували лінгвісти внутрішні фактори розвитку нових
лексичних одиниць. Це, зокрема, У.Байчура, С.Волков, О.Сенько, Д.Шмельов. Варто
зауважити, що більшість мовознавців мають традиційний погляд на розвиток мови й
появу нових слів. Вони впевнені, що нові лексеми виникають як під впливом
екстралінгвальних, так й інтралінгвальних факторів у їх взаємодії. Такої думки
дотримуються вітчизняні вчені О.Ахманова, П.Будагов, В.Журавльов, Л.Крисін,
В.Панфілов, Є.Поліванов. Серед українських мовознавців на взаємозалежності
зовнішніх і внутрішніх факторів наголошують Л.Булаховський, В.Коломієць,
О.Мельничук, О.Муромцева, В.Німчук, В.Русанівський, О.Тараненко та інші.
У деяких лінгвістичних дослідженнях автори обмежуються вивченням або позамовних
факторів, або внутрішньомовних, але, щоб мати повне уявлення про виникнення тих
чи інших шарів лексики, слід враховувати їх взаємозв’язок. Питання про
співвідношення екстралінгвальних та інтралінгвальних факторів, з особливою
увагою до ролі перших, завжди вважалося одним з важливих питань мовознавства.
Вплив екстралінгвальних та інтралінгвальних факторів на розвиток і
функціонування мови уже ні в кого не викликає сумніву, оскільки без з’ясування
зовнішніх і внутрішніх чинників мовної еволюції неможливо зрозуміти виникнення
будь-яких слів мови. Така концепція про двосторонню залежність мовного розвитку
від екстралінгвальних та інтралінгвальних факторів є найбільш поширеною серед
мовознавців, оскільки вона найкраще відповідає справжньому стану речей і
базується на результатах численних досліджень. Екстралінгвальні та
інтралінгвальні фактори у взаємодії збагачують словниковий склад будь-якої
мови. Кожна мова розвивається, удосконалюється, вбирає в себе все краще, нове,
відкидаючи при цьому те, що є незвичним та сумнівним. В.Журавльов, підводячи
підсумки своїх досліджень, стверджує, що “в історії мовознавства важко знайти
серйозного лінгвіста, який принципово заперечував вплив суспільства на розвиток
мови, але багато не допускали й не допускають можливості закономірного саморуху
мовної матерії, мовної структури без впливу зовнішніх сил” [86, с.5].
О.Ахманова вважає, що “питання про роль і взаємодію екстралінгвальних та
внутрішньолінгвальних факторів у функціонуванні мови належить за традицією до
проблеми “мова і суспільство” [8, с.69].
Питання про зв’язок мови й суспільства цікавить лінгвістів давно, але єдиної
думки щодо цього на сьогодні так і не існує. Дехто з мовознавців вважає
соціальні фактори найголовнішими в мовному розвитку. Серед них А.Мейє,
І.Срезневський, Н.Марр. Ці мовознавці є представниками одного погляду, але
мають різні думки щодо ролі соціальних факторів у розвитку мови. Наприклад,
французький лінгвіст А.Мейє, надаючи перевагу соціальним факторам, не заперечує
існування інтралінгвальних факторів розвитку мови; Н.Марр вважає соціальні
фактори рушійною силою в розвитку мови й недооцінює внутрішньомовні фактори,
зумовлені відносною самостійністю мовної системи; на думку Е.Бенвеніста, мова й
суспільство розвиваються незалежно одне від одного [234, с.9 – 10].
Л.Ферм зазначає, що автори монографії “Русский язык и советское общество.
Лексика современного русского литературного языка”, спираючись на традиційний
погляд про взаємозв’язок екстралінгвальних та інтралінгвальних факторів,
піддають критиці теорії, згідно з якими зміни в мові залежать тільки від
суспільних чинників. Можна навіть сказати, що автори цієї монографії надають
перевагу внутрішньомовним факторам, ні в якому разі не заперечуючи ролі
суспільних факторів. Навпаки, вони стверджують, що внутрішньомовні зміни
залежать від розвитку суспільства [234, с. 12].
Відомо, що екстралінгвальні фактори впливають практично на всі рівні мови, які
безпосередньо або опосередковано залежать від еволюційного перетворення
суспільства. Найбільше зазнають впливу екстралінгвальних факторів лексика й
синтаксис, значно менше залежать від них фонологія та морфологія. Саме тому
особливо продуктивно питання про роль екстралінгвальних факторів у
функціонуванні та розвитку мови розроблялося на рівні лексикології й
синтаксису, оскільки “екстралінгвальна зумовленість на р
- Київ+380960830922