РОЗДІЛ 2.
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Концептуальні засади вивчення соціально-психологічної адаптації
першокурсників вищих навчальних закладів
Соціально-психологічна адаптація першокурсників до умов вищих навчальних
закладів проявляється в шерезі характеристик, вивчення яких необхідно для
фіксації адаптованості або неадаптованості особистості. Успішність
адаптаційного процесу розглядалась нами з погляду орієнтованості на навчання і
його ефективність, а також соціальної активності. Окрім того, ми виходили з
того, що процес соціально-психологічної адаптації має стадійний характер.
Процес адаптації
1 стадія
Знайомство з
організацією навчального процесу
Знайомство зі змістом навчального процесу
Знайомство з новим колективом
2 стадія
Усвідомлення про себе як члена групи
3 стадія
Набуття нового соціального статусу та реалізація мети
Спостереження свідчать, що на першій стадії відбувається знайомство з новими
умовами навчання, з новою організацією навчального процесу, з новою академічною
субординацією, навіть з розташуванням приміщень та з новими професіоналізмами,
властивими вищій школі. Ця стадія передбачає особливо швидке зростання
орієнтованості у даній сфері. Природно, що цей процес не можливий без контактів
особистості з колективом. Специфічним тут є те, що особистість не потрапляє в
уже сформований студентський колектив, а є безпосереднім свідком і учасником
його творення, де й відбувається формування соціометричних статусів. Тут
можливі різноманітні ситуацій, здатні вплинути на адаптаційний процес.
Таким чином, необхідність орієнтованості студента-першокурсника є передумовою
для виникнення певних стосунків із студентською малою групою, які формуються на
другій стадії адаптаційного процесу.
Третя стадія адаптаційного процесу починається з моменту реалізації мети, яка
ставилась при вступі до ВНЗ та виборі фаху. Засвоєння та ефективне використання
нових рольових схем можна вважати індикатором завершення третьої стадії. В
свідомості першокурсника це фіксується як компонент ідентифікаційної матриці.
Тобто нова студентська ідентичність стає однією з провідних. Загалом зміст
третьої стадії адаптації майже не стосується до навчального процесу (його
організації та змісту) або навіть стосунків у студентській групі. Багато в чому
вона залежить від поставленої мети, особистісної спрямованості першокурсника,
його ціннісних орієнтацій.
Використовуючи емпіричні дані, отримані за допомогою анкетування, спостереження
та інтерв’ю нами було відокремлено соціально-психологічні характеристики, що
виступають основними показниками адаптаційного процесу першокурсників до умов
ВНЗ. З одного боку, це характеристики особистості, яка адаптується, а з іншого
- зовнішні умови, в яких відбувається процес адаптації. Тобто весь загал
характеристик, що впливають на адаптаційний процес, можна поділити на дві
множини – адаптаційні властивості особистості та адаптаційні характеристики
групи. Оскільки процес соціально-психологічної адаптації розглядається нами як
взаємодія двох рівноцінних суб'єктів, продуктивним вирішенням проблемної
ситуації буде лише таке, яке враховує характеристики обох сторін. Щоб
адаптивний процес досяг своєї вищої оптимальної точки, зміни не повинні
руйнувати або знижувати рівень організації взаємодіючих систем. Принципом
побудови оптимальної системи взаємодії є розвиток і ускладнення як індивіда,
так і середовища.
У залежності від ступеня продуктивності, усі можливі варіанти взаємодії можна
розділити на чотири групи:
1. Сприяє удосконаленню і розвиткові обох взаємодіючих систем, або хоча б
однієї з них, при цьому не порушуючи функціонування іншої, - відповідає
високому ступеню адаптованості.
2. Забезпечує збереження цілісності особистості або соціальної структури при
погрозі її порушення - дає помірну адаптованість.
3. Не приводить до будь-яких істотних змін - характеризується непродуктивністю,
марними зусиллями.
4. Приводить до деструктивних наслідків: руйнації, порушення функціонування,
зниження вихідного рівня організації хоча б однієї зі сторін - погіршує
ситуацію, приводячи до ще більш глибокої дезадаптації.
Адаптивну функцію стратегія виконує тоді, коли сприяє розвиткові й
удосконаленню взаємодіючих сторін, або ж забезпечує збереження цілісності
особистості або соціальної структури при погрозі її порушення. У ряді випадків
застосування окремих стратегій не приводить до будь-яких істотних змін, не
вирішує проблему, тому така поведінка вважається безглуздою, а в деяких - може
навіть погіршити ситуацію, привести до порушення функціонування, руйнування
особистості або середовища. У цьому випадку говорять про деструктивну,
дезадаптивну функцію поведінкової стратегії.
Насправді, для будь-якої поведінкової стратегії можна знайти таку ситуацію, де
вона відігравала б адаптивну або, навпаки, дезадаптивну роль. З іншого боку, в
однаковій ситуації різні стратегії можуть приводити до різних наслідків.
Принцип адаптивності полягає в тому, щоб обрати таку стратегію, яка у
конкретній ситуації могла б привести до максимально позитивного ефекту.
Коли ми говоримо про умови, у яких реалізується та або інша модель поведінки,
ми також повинні враховувати й особливості двох взаємодіючих сторін. Вибір
стратегій поведінки не є випадковим і обмежується, з одного боку, особливостями
особистості самої діючої особи, з іншого боку - особливостями середовища або
партнера, з якими суб'єкт вступає у взаємодію. “Кожна адаптивна стратегія
підтримується своїм, специфічним набором особистісних рис, і, у той же час,
існують риси особистості, що утрудняють вик
- Київ+380960830922