РОЗДІЛ 2
Соціальне самопочуття і політична поведінка:
стратегія дослідження та емпірична операціоналізація понять
У другому розділі наводиться аналіз та порівняння методів дослідження
соціального самопочуття, вибудовується типологія політичної поведінки,
обґрунтовується схема ціннісної зумовленості соціального самопочуття,
пропонується програма емпіричного дослідження соціального самопочуття як
чинника політичної поведінки.
2.1. Методи дослідження соціального самопочуття
У працях багатьох авторів, присвячених методологічним проблемам системного
аналізу складних соціальних об’єктів [80-82], до яких належить і соціальне
самопочуття, започатковано спробу виокремити певні площини системного
дослідження. Так, М. С. Каган виділяє три площини: предметну, функціональну та
історичну, яким відповідають три аспекти системного аналізу соціальних
об’єктів: структурний, функціональний та історичний. Усі три аспекти системного
аналізу визнаються необхідними при вивченні соціального об’єкта як цілісності
[80, с. 54-76].
І. В. Блауберг та Е. Г. Юдін виділяють два аспекти системного дослідження:
історичний і структурно-функціональний, оскільки структурне дослідження так чи
інакше пов’язане з аналізом функціонування об’єкта і, отже, насправді є як
структурнофункціональним [81, с. 24-31].
Поняття “структура” досі не має однозначного тлумачення. У системному аспекті
структуру визначають як “упорядкованість системи”, “внутрішню форму”,
“архітектуру системи”. Складність цього поняття пов’язана з неоднозначністю
тлумачення більшості системних понять, зокрема таких, як “елемент”,
“компонент”, “зв’язок”, “організація”, що разом складають сферу структурної
характеристики системи.
Структуру трактують насамперед розчленованість об’єкта на елементи, його
будову, а так само зв’язок елементів, їхню взаємодію. Поняття структури тієї чи
іншої системи охоплює не тільки її будову, а і її зміни, взаємодії і розвиток у
цілому.
Методом дослідження структури, її компонентів їхніх зв’язків є структурний
аналіз, що передбачає вичленовування окремих компонентів структури (її
елементів і підструктур), виявлення закономірностей взаємозв’язків компонентів,
що у своїй взаємодії породжують певну цілісність; визначення різних рівнів
структури (якщо компоненти перебувають на одному рівні, зв’язок між ними буде
координаційним; якщо на різних – субординаційним).
Структурний аналіз соціального самопочуття може провадитися на двох рівнях.
Вибір напрямку дослідження залежить від того, у якому аспекті розглядається
структура соціального самопочуття. Структуру соціального самопочуття можна
розглядати як зв’язок і співвідношення між різними компонентами результатів
взаємодії індивіда із зовнішнім середовищем, абстрагованих у певні види і сфери
життєдіяльності – це так званий синхронний підхід. А можна говорити про
структуру соціального самопочуття під кутом зору зв’язку між послідовними
етапами формування соціального самопочуття. Такий підхід, по суті, є
діахронним, оскільки стосується певної послідовності включення тих або інших
механізмів формування соціального самопочуття. Існує ще два аспекти
структурного аналізу соціального самопочуття – екзотеричний та езотеричний, які
виділив М. С. Кветний для дослідження структури людської діяльності [82, с.
32-45]. У першому досліджується структура типів соціального самопочуття, у
другому – внутрішня будова соціального самопочуття, послідовність і змістові
характеристики етапів його формування. Поняття “екзотеричний” і “езотеричний”
тут тотожні поняттям “синхронний” і “діахронний”.
У першому аспекті – синхронному – структура соціального самопочуття
досліджується головним чином у зв’язку з вичленовуванням і визначенням ієрархії
яких-небудь видів (сфер) життєдіяльності індивіда, які експлікують сутність
об’єкта дослідження і його ставлення (оцінка, знання, переживання – емоційний і
когнітивний компоненти), які є індикаторами соціального самопочуття. Однак
дотепер чітких критеріїв для виділення видів життєдіяльності не розроблено.
Більшість досліджень спрямовано на розмежування основних і неосновних видів
(сфер) життєдіяльності індивіда. Складність побудови адекватної структурної
моделі видів життєдіяльності полягає в тому, що в поняття “вид життєдіяльності”
входять усі форми людської активності. Сам по собі поділ видів життєдіяльності
на основні і неосновні, загальні і часткові не призводить до побудови
адекватної ієрархії видів життєдіяльності.
Є. І. Головаха і Н. В. Паніна у своїй праці [1, с. 20-26] виділяють 11 умовних
сфер соціально-психологічної життєдіяльності індивіда, ставлення до яких,
пройшовши крізь фільтри когнітивного й емоційного компонентів соціального
самопочуття, виміряються як індикатори соціального самопочуття і є складовими
структури його інтегрального показника. Іншими словами, можна сказати, що
ставлення, оцінка, знання і переживання (емоційні і когнітивні компоненти) щодо
виокремлених сфер (соціальних відносин, соціальної безпеки, національних
відносин, соціально-політичної, професійно-трудової, інформаційно-культурної,
рекреаційно-культурної, матеріально-побутової, міжособистісних відносин,
особистісної) – є структурою соціального самопочуття.
Які ж передумови дослідження структури соціального самопочуття в діахронному
аспекті? У цьому вимірі соціальне самопочуття розглядається як результат
безперервної взаємодії суб’єкта і об’єкта. Отже, соціальне самопочуття є
відкритою системою, де емоції, почуття, настрої, психічні стани перебувають у
такому взаємозв’язку, що результат соціального самопочуття як наслідок цих
станів
- Київ+380960830922