Розділ 2.
З’ЯСУВАННЯ ОСОБИСТІСНИХ І СОЦІАЛЬНИХ ЧИННИКІВ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У
ПІДЛІТКІВ.
КОНСТАТУЮЧЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Теоретико-методологічні основи та програма дослідження
Дослідження суїцидальної поведінки має на меті виявлення основних ситуативних
причин, особистісних рис, що спричинили формування суїцидогенного конфлікту.
Основними методами вивчення суїцидальної поведінки є спостереження, оцінювання
стану і поведінки суїцидента, тестування з метою оцінювання
соціально-психологічної дезадаптації. Дослідження суїцидальних проявів не може
розгортатися відособлено
без опосередковування інформації щодо розвитку соцієтальних характеристик груп,
у яких перебувають суїциденти. Особливо це стосується дослідження поведінки
підлітків, для яких субгрупові цінності, зазвичай, визначальні. Саме тому,
згідно з гіпотезою, вважалося за доцільне брати
до уваги розвиток рефлексії, спільної діяльності та соціометричні
характеристики підлітків з проявами суїцидальної поведінки й осіб,
що входять до груп, у яких вони перебувають.
Під час діагностики досліджують усі аспекти суїцидальної активності:
психологічний, соціально-демографічний і дескриптивний (описовий), що полягає у
визначенні наростання суїцидальних тенденцій, динаміки підготовки суїциду,
психопатологічної основи суїцидальної поведінки.
Основним завданням, що розв'язується на діагностичному етапі, є оцінка
суїцидального ризику, тобто ступеня вираження суїцидальних проявів і
вірогідності реалізації самогубства.
Психологічне дослідження, яке проводять при непсихотичних формах психічних
порушень, а також зі здоровими особами, має на меті виявлення основних
ситуативних причин, особистісних особливостей патопсихологічних установок, форм
психологічного захисту і долаючої поведінки, що спричинили формування
суїцидогенного конфлікту.
Основними методами вивчення суїцидальної поведінки під час психологічного
дослідження є спостереження, оцінювання стану і поведінки суїцидента під час
обстеження, тестування. У цій роботі часто послуговуються шкалюванням
суїцидальної активності – діагностичними, кількісними способами, критеріями
оцінювання суїцидальних активності й ризику. Використовувані при цьому шкали
містять перелік ознак, побудований у формі анкет, що дає змогу визначати в
балах вірогідність вчинення суїцидальних дій, ступінь серйозності здійсненої
суїцидальної спроби та ін. Шкали оцінювання рівня суїцидальної активності
стосуються передусім вираження та динаміки суїцидального ризику,
суїцидальності, суїцидальних намірів та ідей, ступеня вираження
пресуїцидального синдрому і послідовності суїцидальних намірів.
До основних аспектів шкал оцінювання суїцидального ризику належать переважно
об'єктивні обставини, пов'язані із суїцидальною спробою, а також оцінювання
суїцидентом своєї поведінки. При оцінюванні серйозності вчинених суїцидальних
дій враховують ступінь ізоляції особи під час їх здійснення, тривалість
предсуїцидального періоду, приготування до здійснення суїцидальної спроби з
можливим усуненням перешкод під час її реалізації, ступінь бажаності та
очікування смерті, наявність посмертної записки [208].
З метою перевірки психологічного стану суїцидента проводять психодіагностичне
дослідження з використанням традиційних тестових методик, які застосовують для
оцінювання вираження соціально-психологічної дезадаптації: самооцінки, рівня
реактивності та особистісної тривоги, самооцінки психічних станів, діагностики
соціально-психологічної дезадаптації, безнадійності, значущості життєвих подій
[139; 174; 209].
Дослідження суїцидальних проявів не може розгортатися відособлено без
опосередковування інформації щодо розвитку соцієтальних характеристик груп, у
яких перебувають суїциденти. Особливо це стосується дослідження поведінки
підлітків, для яких субгрупові цінності зазвичай визначальні. Відтак, в процесі
констатації опосередковувались засоби вивчення соцієтальних характеристик.
Зокрема вивчався розвиток рефлексії, спільної діяльності та соціометричні
характеристики.
Методологічною основою дослідження здатності до рефлексії та її ролі в
соціальному становленні підлітка й, загалом, особистісному становленні є
діяльнісний та особистісний підходи до вивчення перцептивно-рефлективних явищ.
Ми розглядаємо процес рефлексії як специфічну діяльність, умову і механізм
самосвідомості, а значить, одним з вихідних положень для її дослідження
виступає концептуальне положення про психологічну сутність самосвідомості як
єдність усталеного ("Я-концепція") і змінного (динамічні «Я-образи»)
(В.В. Столін [166], В.Ф. Сафін [151]), причому «образ Я» постійно змінюється
протягом онтогенезу особистості (М.Й. Боришевський [34], Л.С. Виготський [46],
І.С. Кон [72], В.В. Столін [166], П.Р. Чама-
та [194]). Рефлексія є суттєвою умовою підтримання особистістю динамічної
рівноваги усталеного і змінного компонентів власної самосвідомості.
Отже, нами використовуються принцип аналізу за одиницями (з'ясування зв'язків і
відношень, що лежать в основі процесів рефлексії, самосвідомості), принцип
історизму (простеження всіх моментів розвитку їхніх зв'язків), принцип
системності (виявлення закономірностей розвитку свідомості та самосвідомості
особистості), принцип проектування (конструювання моделі розвитку здатності до
рефлексії, розвитку самосвідомості взагалі) [102].
Важливими в методологічному плані для нашого дослідження стали концептуальні
положення про механізми самосвідомості та її спрямованість. Якщо основною
характеристикою свідомості є безперервна, рефлекторно обумовлена трансформація,
взаємоп
- Київ+380960830922