Правовий режим майна, що є в комунальній власності

РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
2.1. Поняття і види об’єктів комунальної власності
Склад об’єктів та їх правовий режим – одні з визначальних особливостей права
комунальної власності як самостійної форми власності у сфері господарювання
[203, с. 73]. Тому, безумовно, важливо проаналізувати поняття та види об’єктів
комунальної власності. Зараз таких об’єктів в Україні налічується більше 74
тис. [489, с. 7] [1 Для прикладу: у комунальному господарстві м. Києва
зосереджено біля 6% основних виробничих засобів міста, а їхня балансова
вартість сягає понад 5 млрд. грн. [362]. ].
Насамперед, слід вказати на нечітку термінологічну визначеність поняття
“об’єкти комунальної власності”. В Конституції України (ст. 142) вживається
саме такий термін, в той час як Закон щодо передачі відповідних об’єктів носить
назву “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”. Закон
України “Про місцеве самоврядування в Україні” вказує на “об’єкти права
комунальної власності” (наприклад, ст. 60) і на “об’єкти комунальної власності”
(ст.ст. 29, 43). Тобто законодавець ототожнює поняття “об’єкти комунальної
власності” і “об’єкти права комунальної власності”. Вважаємо, з метою
забезпечення термінологічної єдності законодавства доцільним є застосування у
нормативних актах єдиного терміну “об’єкти комунальної власності”.
Об’єкти комунальної власності з точки зору права та економічної теорії є
благами, які ми використовуємо у своїй життєдіяльності, по суті, первинні
мінові цінності (самоцінності). Це майно, що перебуває в комунальній власності,
як сукупність всіх належних територіальній громаді речей, чи окрема річ, чи
мінова цінність [467, с. 108].
Чинне господарське законодавство повністю увібрало в себе доктринальне
розуміння об’єктів права власності як сукупності матеріальних і нематеріальних
(ідеальних) об’єктів [196, с. 218 - 219]. Це знаходить своє відображення,
зокрема, у законодавчому переліку об’єктів комунальної власності (наприклад, ч.
1 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”). Визначальною
категорією в цьому переліку є категорія “майно”.
Майном у Господарському кодексі України (ч. 1 ст. 139) визнається сукупність
речей та інших цінностей (включа­ючи нематеріальні активи), які мають вартісне
визначення, виробляються чи викорис­товуються у діяльності суб'єктів
господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших
передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Поняття речі визначено
у статті 179 ЦК: річ - це предмет матеріального світу, що­до якого можуть
виникати цивільні права і обов'язки. ЦК України (ч. 1 ст. 190) майном визнає
окрему річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки, проте для
визнання цих об'єктів речами в розумінні Господарського кодексу необхідно, щоб
вони відповідали ознакам, зазначеним у ч. 1 ст. 139 ГК, а саме: а) мали
вартісне визначення; б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб'єктів
господарювання; в) відображалися в балансі цих суб'єктів або враховувалися в
інших встановлених законом формах обліку майна цих суб'єктів [353, с. 228].
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні
активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 №
242 [98], нематеріальний актив — це немонетарний актив, який не має
матеріальної форми, може бути ідентифікова­ний та утримується підприємством з
метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного
циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, тор­гівлі, в
адміністративних цілях чи для надання в оренду іншим особам.
Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення
госпо­дарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів,
оборотних засо­бів, коштів, товарів.
Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, спору­ди,
машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя,
господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено
законо­давством до основних фондів (чч. 2, 3 ст. 139 ГК). Для цілей
бухгалтерського обліку основні фонди класифікуються, зокрема, на основні
за­соби (земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки,
споруди та пере­давальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби,
інструменти, прилади, інвен­тар (меблі), робоча і продуктивна худоба,
багаторічні насадження тощо), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні
фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасо­ві (нетитульні)
споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо),
неза­вершені капітальні інвестиції.
Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та
предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого
призна­чення, що віднесено законодавством до оборотних засобів (ч. 4 ст. 139 ГК
України).
Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та
іно­земній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з
іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена
про­дукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги (чч. 5, 6 ст. 139 ГК).
Існують й інші визначення цього поняття (абз. 7 ст. 1 Закону України «Про
закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 [32]).
Готова продукція - це запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які
пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів