РОЗДІЛ 2
ГЛИБИННО-ПСИХОЛОГІЧНА СУТНІСТЬ УМОВНИХ ЦІННОСТЕЙ
ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК З ІДЕАЛІЗОВАНИМ “Я” СУБ’ЄКТА
(НА ЕМПІРИЧНОМУ МАТЕРІАЛІ ГРУП АСПН)
Як зазначалося у попередньому розділі, тривалий період у психології домінував
діяльнісний підхід, у контексті якого функціонування цінностей ідентифікувалось
зі свідомою регуляцією поведінки суб’єкта. При такому підході поза увагою
залишалися глибинні аспекти психіки суб’єкта, а отже, і умовні цінності, які
тісно пов’язані з несвідомою сферою. Тому виявлення глибинно-психологічної
сутності умовних цінностей суб’єкта та їх впливу на формування ідеалізованого
“Я” гостро ставить проблему їх дослідження в практичній психології, особливо в
ракурсі їх взаємообумовленостей. З огляду на це, у другому розділі на
емпіричному матеріалі груп активного соціально-психологічного навчання (АСПН)
розкривається системна організація цілісної психіки через конкретизацію понять
умовних цінностей (у їх взаємозв’язку з ідеалізованим “Я”), нормативних
цінностей, та можливості їх інтеграції з умовними цінностями у світлі
психодинамічної теорії, розробленої академіком АПН України Т. С. Яценко.
Дослідження глибинно-психологічної сутності умовних цінностей проводилося
протягом п’яти років зі студентами психологічного факультету, які проходили
психокорекційні групи АСПН. Дане дослідження проводилося з використанням
спостереження, самозвітів учасників груп АСПН та тестових методик, які
підтвердили результативність психокорекційних методик АСПН у діагностиці та
корекції умовних цінностей суб’єкта.
У другому розділі представлені фрагменти психокорекційної роботи, у процесі
якої суб’єкт має можливість пізнавати власні умовні цінності та їх вплив на
формування ідеалізованого “Я”. На емпіричному матеріалі встановлено
взаємозв’язок умовних цінностей із психологічними захистами, а також
виокремлено два різновиди умовних цінностей: базові та ситуативні.
2.1. Поняття “Я” суб’єкта та його категоризація у психологічних теоріях
У контексті дисертаційної теми ми не можемо оминути увагою поняття “Я” суб?єкта
та не розглянути тлумачення його різновидів у психологічних теоріях.
“Я”? образ у психології визначається як відносно стійка система знань і уявлень
особистості про саму себе, про свої переконання, цінності, можливі способи дії
[164, с. 60].
Важливим структурним елементом “Я” - образу особистості є “Я”-концепція.
“Я”-концепція – це відносно стійка система уявлень особистості про себе, яка
ґрунтується на усвідомленні й оцінюванні своїх фізичних, характерологічних,
інтелектуальних та інших властивостей. “Я”- концепція ? інтегрований образ
власного “Я”, на основі якого людина формує свої стосунки з іншими людьми
[222, с. 398].
Поняття “Я”-концепції вперше почали використовувати у своїх дослідженнях
представники гуманістичної психології А. Маслоу [179 ? 182], К. Роджерс
[232 ? 235]. Пізніше це поняття зустрічаємо в дослідженнях Р. Бернса [37; 38],
О. Є. Гуменюк [90; 91], І. С. Кона [133 ? 135], М. Розенберга [380],
В. В. Століна [258 ? 259] та інших.
У внутрішньому світі людини загалом і її самосвідомості зокрема Я-концепція
постала важливою структурною складовою психологічної самоорганізації, яка
виконує функцію передумови і наслідку ефективності соціальної взаємодії і
якості життя в цілому. Вона здебільшого виявляється як відносно усталена,
динамічна і певною мірою усвідомлена система уявлень особи про саму себе, або ж
як цілісний образ власного я, котрий синтезує її самосприйняття такою, якою
вона є, хоче бути в ідеалі і має обов’язково стати [90, с. 15].
“Я”-концепція включає такі компоненти: 1) когнітивний – образ власних якостей,
здібностей, зовнішньості, соціальної значущості; 2) емоційний – самоповага,
ставлення до себе; 3) ціннісно-вольовий – прагнення підвищити самооцінку за
рахунок вольових зусиль, завоювати повагу [244, с. 797].
Традиційно вважається, що “Я”-концепція виникає на основі взаємодії особистості
із соціумом, визначає актуальну систему її самосприйняття та задає
морально-етичні межі реальної поведінки. Як центральне утворення
онтогенетичного розвитку, вона характеризує не тільки особливості самобачення,
а й потенційні дії, творення найближчого соціуму та власного “Я” [90, с. 84]. У
зв’язку з цим А. В. Фурман слушно зазначає: “Особливо важливим для
психосоціального розвитку індивіда є контакти із значущими людьми (мати,
батько, дідусь, бабуся, брат, сестра), які первинно визначають уявлення дитини
про саму себе. У дитинстві фактично всі соціальні взаємовідносини потенційної
особистості справляють на неї формувальний та розвиваючий вплив. Проте з
моменту виникнення “Я”-концепція набуває іманентної самодостатності; сама стає
активною внутрішньою засадою культурного розвитку людини, важливим чинником
інтерпретації її ментального досвіду. Ось чому вона накладає відповідний
відбиток (позитивний, нейтральний чи негативний) на всі поведінкові дії
особистості” [297, с. 24].
Вченими-психологами обґрунтовані найрізноманітніші складові “Я”-концепції в
широкому діапазоні проведення теоретико-методологічного аналізу психіки людини:
від суто суб’єктивного, рефлексивного бачення “Я” до феноменологічного,
об’єктивного. Зупинимося на аналізі обґрунтування “Я”- концепції у
психологічних теоріях.
Сукупність уявлень індивіда про себе Р. Бернс називає образом чи картиною “Я”.
Автор обґрунтовує наявність глобальної “Я”-концепції як вершини ієрархічної
структури, що об’єднує найрізноманітніші грані індивідуальної самосвідомості та
являє собою сукупність установок індивіда, спрямованих на самого себе [37]. На
думку науковця, “Я”-ко
- Київ+380960830922