РОЗДІЛ 2
ТЕНДЕНЦІЇ ПОШИРЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СУБКУЛЬТУРИ
В УКРАЇНІ
2.1. Формування і розвиток кримінальної субкультури
Актуальність розглядуваного питання, а саме: виникнення і поширення кримінальної субкультури на території Російської Імперії, до якої належала більшість частини території сучасної України, ми вбачаємо у тій соціальній небезпеці, яку несе процес тотальної криміналізації суспільства, який можна спостерігати сьогодні. Надзвичайно бурхлива рецепція псевдозаконів злочинного світу у наше повсякденне життя, викликана масованою, навіть агресивною рекламою злочинного способу життя в сучасній пресі, літературі, в синематографі, а особливо - на телебаченні, де по більшості загальнонаціональних (громадських) каналів чи не щодень демонструються фільми і серіали низького художнього рівня, призвела до того, що так звані "блатні поняття", чи, інакше кажучи, правила поведінки в колі професійних злочинців, стали загальновживаними в суспільстві. Повсякденний вплив криміналізму на суспільне життя, ситуація, коли професійний злочинець користується в суспільстві повагою, має владу і фінансове положення, яке дозволяє йому приймати участь у політичному житті країни, стала однією з причин так званої "Помаранчевої революції". Як зауважив з цього приводу О.М. Костенко: "Криміналізм, уразивши всі сфери суспільного життя, не міг не проявитися і під час президентських виборів 2004 р. Ті, кому режим криміналізму був вигідний, мали зробити все, щоб обрати "свого" Президента для України. Кримінальна маніпуляція і стала приводом для Помаранчевої революції, причиною ж її була експлуатація народу, який і вийшов на Майдан з гаслом: "Злочинцям - тюрми!" Помаранчева революція - це антикримінальна революція, цілком природна реакція народу на криміналізацію держави"[80, с.107].
Розглядаючи проблему поширення кримінальної субкультури в сучасному суспільстві, не можна оминути увагою історичний процес формування звичаїв і традицій серед професійних злочинців. Аналіз розвитку кримінальної і взагалі антисуспільної субкультури в XIX-XX ст.ст. дозволить більш виважено оцінити її небезпеку для суспільства, виробити більш дієву антикримінальну політику.
Вивченням питання розвитку кримінальної субкультури в різні роки займалися такі відомі вчені-юристи, соціологи, кримінологи, як Г.Н. Брейтман, Л.С. Білогриць-Котляревский, М.М. Максимов, В.Ф. Трахтенберг, В.М. Анісімков, В.М. Дрьомін, О.І. Гуров, А.М. Олейнік, С.Я. Лебедєв, В.В. Тулегенов, Я. Гілінский та інші. З цього приводу В.М. Кудрявцев зауважив, що: "...в Росії вона (кримінальна субкультура - прим. автора) не вивчалась більш чи менш систематично; уривчасті спостереження публіцистів і вчених XIX - початку XX ст. належать, в основному, до деяких міст або окремих груп злочинців"[84, с.104].
Кримінальний світ має свою історію і внутрішню логіку розвитку.
Було б помилкою вважати, що найбільш поширені елементи кримінальної субкультури (а саме: загальнообов'язкові правила поведінки, сувора ієрархія, заборона на контакти з адміністрацією виправних установ і представниками офіційної влади взагалі, чітка антисоціальна орієнтація та ін.), сформувалися лише в кінці 20-х - на початку 30-х років ХХ ст. Така думка поширена, переважно, серед авторів, які не є кримінологами. В більшості своїй, це журналісти, письменники-публіцисти тощо. Наприклад, в інтерв'ю з відомим російським журналістом А. Н. Константиновим можна зустріти наступне: "Жити по "поняттям" - це значить дотримуватись у своїй бандитській практиці неписаних правил... Вони виникли в кінці вісімдесятих"[82, с.15]. Хоча й деякі спеціалісти в галузі кримінології теж пристають на подібну позицію. Наприклад, професор Яків Гілінський стверджує, що "...сам злочинний "закон" виник лише в кінці 20-х, на початку 30-х років (ХХ-го століття)"[3]. Отже, подібна думка поширена серед багатьох авторів, зокрема її стверджують Б.С. Самохін, М.С. Артемовский та ін. Викликано це тим, що багато специфічних термінів кримінальної субкультури, як-то: "вор в законі", "тьорки", "авторітєт" почали вживатись в їх кримінальному розумінні при становленні радянської влади. Проте спільнота професійних злочинців жила за своїми псевдозаконами набагато раніше 1917 року. Наприклад, у книзі Матвія Комарова "История известного плута - Ваньки Каина... им самим рассказанная", виданій ще в 1788 році в Москві, згадується про специфічний жаргон злочинців: "...в багатьох шахраїв є чимало вигаданих ними слів, яких крім них ніхто не розуміє"[94, с.93]. В тій самій книзі ми зустрічаємо інший зовнішній атрибут кримінальної субкультури - прізвиська.
Особливістю кримінального світу Російської імперії в XVII-XVIII ст.ст. була та обставина, що він фактично утворював величезну асоціацію "...багатьох класів злочинців, що мають свою аристократію, свою ієрархію, свої права, свої ступені поважності, свій пролетаріат і котрі живуть під владою одного загального закону. Цей закон має на меті єднання, щоб існувати за рахунок загального для всіх ворога"[112, с.33]. Ворогом, на думку професійних злочинців того часу, були представники некримінального світу. На думку Л.М. Моро-Кристофа "закони злочинного світу, хоча й неписані - виконуються іноді більш суворо, ніж писані закони виконуються чесними людьми. Перший з цих законів забороняє зраду членам товариства. В цьому світі вміють зберігати таємницю, яка слугує там основою єдності"[112, с.33].
Одним з елементів збереження таємниці злочинного способу життя, найбільш давнім його атрибутом і звичаєм є жаргон злочинців. В злочинному світі Росії (мається на увазі Російська імперія, яка на той час включала в себе і більшу частину сучасної території України) жаргон професійних злочинців сформувався в кінці XVIII - на початку XIX ст.ст.[46, с.59]. Його основу в більшості склала таємна мова "офєнєй" - роздрібних вуличних крамарів-лоточників. Таким чином крамарі засекречували спілкування між собою з метою більш ефективного обману покупців при продажі товару. З цього можна прослідкувати етимологію слова "фєня"
- Київ+380960830922