РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРНА ПОЕТИКА ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ
УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ЧАРІВНИХ КАЗОК
2.1. Бінарна опозиція "свій" / "чужий" у просторовій характеристиці чарівної казки
У дослідженні поетики літературного чи фольклорного жанру використовується ціла система художніх мовних засобів вираження, безпосередньо спрямованих на аналіз словесної тканини твору, причому текст виявляється чи не "єдиною матеріальною формою існування його [твору - О.О.] змісту" [59; 295]. Звідси одне з головних завдань поетики - виокремлення і систематизація елементів тексту, які беруть активну участь у формуванні естетичного враження від нього. Кожен такий елемент, зрозуміло, виявляє себе по-різному на різних етапах творення. Це передусім залежить від жанру, адже лірична поезія, роман чи казка мають свої специфічні поетичні засоби, які виявляються переважно у трьох основних аспектах - звуковому, словесному та образному. Закономірно, що саме в останньому основна увага приділяється персонажам, мотивам і сюжетам, які в художньому творі разом з іншими значущими елементами словесно-звукового комплексу становлять не просто "модель" - індивідуальну систему естетичних дійових властивостей твору", а й "образ світу" з характерними художнім часом і художнім простором? [59; 295].
У сучасному літературознавстві продовженням такого тлумачення є думка про осмислення художнього тексту як структури, що "будується на вирізненні певних його рівнів та відносно автономному їх дослідженні стосовно якихось модельованих бінарних опозицій", в яких просторово-часовий рівень виступає як "новітня модифікація однієї з проблем усіх поетик від давнини до сучасності - про час і місце дії" [258; 140-141].
Структурна поетика розглядає художній твір як організовану систему всіх текстових елементів, виокремлюючи серед них передусім суттєві, які, перебуваючи у структурній цілісності, отримують можливість продемонструвати своє реальне значення і функції. Серед методологічних категорій структурної поетики, залучених до власне структурного аналізу тексту художнього твору, особливу увагу привертають бінарні опозиції. Як зазначав В.Борєв, "вияв значущих опозицій того чи іншого тексту (напр., життя - смерть, душа - тіло, добро - зло /.../, свій - чужий), індивідуального способу їх реалізації [підкреслення моє - О.О.] у художній цілісності твору і, нарешті, їх зняття - один із найважливіших прийомів аналізу тексту з точки зору структурної поетики" [31; 428].
Характерною особливістю принципу бінарної опозиції, яка найбільше виявляється в окремих сферах народної традиції (це здебільшого стосується обрядових і фольклорно-текстових ситуацій - свідчення нерівнозначності за своїм значенням і способом дії семантичних опозицій), є зв'язок опозицій з категорією оцінки. Йдеться про те, що "у кожній конкретній ситуації один із членів опозиції виявляється носієм позитивного начала, інший - негативного /.../, але ця оцінка може змінюватися на протилежну зі зміною "контексту" чи прагматичних настанов: сакральне і благодатне в одних умовах стає небезпечним і підступним в інших" [261; 557]. Попри вказану властивість, будь-які семантичні протиставлення, залежно від контексту, зберігають за собою "найбільш конкретну символізацію однієї головної опозиції" [102; 63].
У міфопоетичній архаїчній моделі світу простір відіграє домінуючу роль в організації світопорядку, чи, по-іншому, "упорядкованого" Космосу, ґрунтуючись, зазвичай, на семантичних опозиціях, які "виражають найпростішу орієнтацію людини у просторі та сприйняття контрастних відчуттів" [175; 231]. Простір є "найбільш зручним інструментом для актуалізації структури світу" [304; 138]. Таким чином, формується класифікація бінарних розрізнювальних ознак - універсальні засоби опису семантики моделі світу [276; 162] того чи іншого типу світової культури.
В основі структури художнього простору чарівних казок лежить бінарна семантична опозиція свій / чужий (зокрема йдеться про загальне значення поняття "свій" / "чужий" простір), яка реалізується на різних рівнях, створюючи систему підпорядкованих їй дуальних опозицій. Можна назвати такі приклади: добрий / злий, близький / далекий, дім / ліс, своє царство / тридесяте або (підземне) царство та інші. У свою чергу, ці опозиції, взаємодіючи, взаємозамінюючись і символічно ототожнюючись, причетні до створення у казці просторової структури картини світу, яку, виокремивши з системи "просторових характеристик текстів культур" [159; 466], можна сприймати як окрему просторову модель світу. З іншого боку, це один зі самобутніх варіантів міфопоетичної моделі світу, яка у ширшому розумінні подається як "скорочене і спрощене відображення всієї суми уявлень про світ" [304; 5].
Як зазначає В.Топоров, поняття "світ", модель якого описується, варто розуміти як взаємодію людини з навколишнім середовищем, тобто "світ є результатом трансформації інформації про середовище і людину, причому "людські" структури і схеми часто екстраполюються на середовище, яке описується мовою антропоцентричних понять" [276; 161]. Суть моделі світу також пояснюється як набір знаків, умовно поєднаних між собою у вигляді двох просторів, що мають "семантичну багатоступеневу будову" [159; 478]. Кожному з цих просторів властива визначена кількість найменованих елементів і вимірів у концептуально-мовному значенні.
У чарівних казках, попри начебто їхню елементарність і примітивність викладу, відбито архетипні риси мислення, що веде до сприйняття світопорядку як певної організованої просторової структури. Тому казку, котра "фіксує складні комбінації аксіологічних явищ, що співвідносяться з усіма сегментами навколишнього світу" [137; 37], варто розглядати не тільки як систему елементів, що можуть реалізуватися в якусь цілісну структуру, а й як варіант антропоцентричної моделі світу, вираженої в її взаємоорієнтації на людину, чиє життя мимоволі стає наперед визначеним і суворо регламентованим у межах просторово-часового вакууму.
Протягом свого життя людина фактично зобов'язана