РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ В УКРАЇНІ 20-30-Х pp. ХХ ст.
2.1. До витоків підготовки соціально-педагогічних кадрів
в Україні
Осмислення необхідності підготовки соціально-педагогічних кадрів неможливе без вивчення витоків вітчизняної соціально-педагогічної діяльності.
Відомо, що соціально-педагогічна діяльність є різновидом професійної діяльності. Кожна професійна діяльність, в тому числі й соціально-педагогічна, має свою певну структуру, характеризується наявністю специфічних, притаманних лише їй компонентів. Вивчення наукової та довідкової літератури [142; 231; 263; 274; 276; 292] дозволяє дійти висновку про те, що діяльність можна розглядати як систему, що складається з таких елементів як об'єкт, суб'єкт, мета, напрями, принципи, форми та методи. У системі соціально-педагогічної діяльності насамперед виділяють її суб'єкт та об'єкт. У філософській та довідковій літературі [142; 231; 263; 292] під суб'єктом розуміють організатора практичної діяльності, що спрямована на об'єкт. Отже, суб'єктом соціально-педагогічної діяльності виступає соціальний педагог, соціальний працівник або фахівець із соціальної роботи.
Як стверджують Т.Шанін, Л.Штефан [303; 317; 318], першим до соціальної педагогіки було введено термін соціальний працівник. Це поняття виникло в зарубіжній соціально-педагогічній науці в кінці Х1Х ст., хоча існують розбіжності щодо визначення точної дати його започаткування. За думкою Л.Штефан [318, c.217], поняття соціальний працівник виникло в зарубіжній соціально-педагогічній науці в кінці Х1Х ст., а поняття соціальний педагог - у 20-ті рр. ХХ століття.
Варто зазначити, що співвідношення понять соціальний педагог і соціальний працівник не до кінця з'ясовано в сучасній соціально-педагогічній науці. Деякі вчені вважають ці поняття тотожними (В.Бочарова), деякі розділяють ці поняття в залежності від спеціалізації, сфери і напряму діяльності (Л.Міщик), інші, навпаки, вбачають між ними принципову різницю (І.Звєрєва, А.Капська, Л.Коваль С.Хлєбік, Л.Штефан). Поняття "соціальний працівник" вважають значно ширшим, ніж поняття "соціальний педагог".
До соціальних педагогів відносять фахівців, які мають спеціальну педагогічну освіту та здійснюють виховну діяльність переважно серед дітей та молоді у школах та інших освітніх закладах. Соціальний же працівник може здійснювати соціально-педагогічну діяльність і в будь-якій іншій соціальній сфері: відділах соціального забезпечення, на виробництві, центрах працевлаштування, медико-психологічних консультаціях, військових частинах, спортивно-оздоровчих комплексах, організаціях та групах взаємодопомоги, у закритих закладах (в'язницях, лікувальних закладах для хворих на наркоманію, алкоголізм та ін.).
У сучасній соціально-педагогічній термінології існують також поняття "фахівець із соціальної роботи", або "спеціаліст із соціальної роботи". До даної категорії відносять як соціальних педагогів, так і соціальних працівників. Так, "Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників" визначає фахівця із соціальної роботи як "особу, яка має спеціальну освіту і здійснює практичну соціальну роботу з різними категоріями дітей і молоді та соціальними групами" [260, c.226].
У науково-педагогічній літературі, зокрема в "Соціальній педагогіці" за редакцією Л.Коваль, І.Звєрєвої та С.Хлєбік, "спеціалістом із соціальної роботи" вважається соціальний працівник або соціальний педагог, зайнятий у сфері соціальної роботи, освітньо-виховної, культурно-дозвільної діяльності та який має спеціальну освіту, спеціальну кваліфікацію, знання та досвід соціальної роботи з окремими групами людей" [128, c.23].
У нашому дослідженні ми вважаємо доцільним використання терміну "соціально-педагогічні кадри", тому що саме цей термін найбільш повно відбиває різноманітність фахівців у галузі соціально-педагогічної роботи у досліджуваний період.
Взагалі, активізації соціально-педагогічної діяльності на початку ХХ століття в Україні сприяло започаткування установ системи соціального виховання, а саме: шкіл, дитячих садків, дитячих будинків, майданчиків, захистків, навчально-виховних закладів для "дефективних дітей", установ охорони дитинства ( дитячих інспекцій, осередків "Друзів дитини", приймальних пунктів, колекторів-розподільників, дитячих будинків відкритого типу, артілей для безпритульних підлітків, установ для неповнолітніх правопорушників, реформаторіумів, колоній ). Зміст підготовки співробітників даних установ був різним і визначався як потребами у зазначених працівниках, так і можливостями держави в галузі освіти у даний період. У своєму дослідженні ми ставимо за мету проаналізувати підготовку саме працівників системи соціального виховання ( виключаючи позашкільну освіту ) в Україні в 20-30-ті рр. ХХ століття.
Аналіз науково-педагогічної літератури (Н.Бурая, Н. Матюхіна, Л.Штефан) дозволяє простежити витоки професійної підготовки соціальних працівників. На початковому етапі розвитку соціальної педагогіки як теорії і методики виховної справи соціальна робота орієнтувалася на поширені кризові явища в суспільстві (зокрема - бездомність дітей, дітей-сиріт) і розвивалася переважно у руслі вирішення суто соціальних проблем періоду війн і дезорганізації суспільства.
В Україні, яка на той час входила до складу Російської імперії, соціальна робота на державному рівні почала здійснюватись уже в кінці ХVІІI ст. Як відомо, в цей час у Росії за ініціативою Катерини ІІ та І.І.Бецького були створені виховні будинки для незаконнонароджених дітей та сиріт (1764 р.) з метою їх виховання, початкової освіти та подальшої професійної підготовки в майстернях [114, c. 84-85.]. Починаючи з кінця ХVІІІ ст. і на протязі ХІХ ст., виникають Відомство Закладів Імператриці Марії, яке опікувалося виховними будинками, Відомство дитячих притулків, Імператорське жіноче Патріотичне товариство, Товариство Червоного Хреста (для надання медичної та іншої допомоги поране