РОЗДІЛ 2
ПРАВОСЛАВНА ІКОНА
І ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА РЕЛІГІЙНА КАРТИНА.
ПРОБЛЕМА ТРАДИЦІЙ І НОВАЦІЙ ОБРАЗОТВОРЕННЯ
2.1. Образно-художня система православної ікони
Розглядаючи православний іконопис як унікальну образотворчу традицію, передусім
необхідно визначитися, що являє собою ікона, або християнський сакральний
образ. Тому перш ніж звернутися до аналізу зображальності православного
іконопису, потрібно розглянути історію виникнення і розвитку ікони, її
теоретичне обґрунтування і функціональне призначення. Сучасний дослідник ікони
протоієрей Миколай Озолін зауважив, що “навряд чи є можливим розуміння змісту
та мови ікони поза її істинним контекстом — Православною Церквою та Літургією
[243, с. 9].” Поділяючи цю думку, наше дослідження ми почнемо з розкриття
значення ікони в церковній традиції.
Згідно з Церковним Переданням, перше іконописне зображення з’явилося під час
земного життя Господа Іісуса Христа. “Сам Господь і Спаситель всіх, ще
перебуваючи на землі, залишив відбиток святого свого образа на якомусь полотні
...і цілком точні Його риси, наче фарбами, зобразилися [318,с.429],” — так
описується поява Нерукотворного образа Спасителя [359;358,с. 21—27,30—31] в
“Посланні пресвятих патріархів Христофора Александрійського, Іова
Антіохійського і Василія Єрусалимського Феофілу, константино-
польському імператору...” під 836 р. [318,с.429—432], текст якого містить
викладення в стислій формі історії зародження іконописної традиції і основних
положень її догматичного обґрунтування. Таким чином, за церковною традицією,
першу ікону створив Сам Бог, Який став Людиною. Він залишив Своє зображення
людям як “відбиток” Свого перебування на землі, як свідчення Боговтілення,
явлення Бога в людській плоті. Важливим також є зауваження, що зображення
відтворило “точні Його риси”. Для християнської традиції цей образ є правдивим
зображенням конкретної історичної Особи, що жила на землі та зустрічалася з
людьми. Нерукотворний образ Спасителя — це перша ікона Боголюдини. Саме ця
ікона в церковній традиції виступає основоположною для всіх подальших
іконописних зображень.
Полотно, на якому відбився Лик Христа, у “Посланні...” називається
“чудотворним” та “священним [318, с. 429]”. Це не просто клаптик тканини із
зображенням, а святиня, якою хвалиться, пишається та “володіє”, наче царським
скіпетром [3;439, с. 36—39], знаменита та славна Єдесса [318, с. 429]” — місто,
в якому Нерукотворний образ перебував до 944 р. “І треба сказати, — додають
автори “Послання...”, — що Божественне Його зображення залишалося незмінним на
чудотворному полотні [318, с. 429]”. Цим зауваженням у тексті вказується на
освячення матеріалу святого образа Божественною дією, яке навіть захищає його
від природного процесу руйнування.
Друга ікона, яка згадується у “Посланні пресвятих патріархів...”, — це
нерукотворна ікона Богородиці, яка з’явилася Божественною дією на стовпі храму
в місті Лідді під час земного життя Божої Матері [165, с. 23—24]. Образ
Пресвятої Діви, першої людини, яка досягла стану обоження, стає наступним
важливим етапом історії виникнення іконописної традиції. Поява зображення в
ліддському храмі сталася після слів Богородиці: “З вами я на цьому місці була і
є [318, с. 430]”, як свідчить сказання, це була “постать на повний зріст, у
порфирі й вбиранні, що дивилася” і навіть говорила [318, с. 430]”. Згідно зі
святоотецькою традицією, першообраз та образ мають тісний взаємозв’язок, що
проявляється у Божественній дії. Оповідь про третє зображення в історії
виникнення іконописної традиції, яким є образ Пресвятої Богородиці, написаний
за Її земного життя святим Апостолом та Євангелістом Лукою [358, с. 28—30; 318,
с. 430], містить з приводу цього наступну чітку вказівку. Після того, як
апостол Лука написав образ Божої Матері з Немовлям Іісусом та приніс його
Богородиці, Вона сказала: “Благодать Моя з цією іконою хай буде [141, с.
325]”.
Не випадковою є послідовність розміщення оповідей про ці два образи Пресвятої
Богородиці у викладенні історії ікони в “Посланні...” Перший — нерукотворний
образ Божої Матері — створений Божественною дією, за церковною традицією має
важливе значення прославлення Богородиці Її Сином у чудотворному іконописному
зображенні. Історія ж написання іконописного образа Божої Матері святим
апостолом Лукою після П’ятидесятниці вказує на затвердження традиції написання
ікон в апостольські часи та відношення її до Апостольського передання.
До часів апостольської проповіді належить також наступний, описаний в
“Посланні...”, факт історії виникнення ікони [318, с. 430]. У місті неподалік
вищезгаданої Лідди учнями та послідовниками Христа був збудований храм на честь
Богородиці, але місцеві іудеї та язичники розпочали суперечку за цей дім
молитви, бажаючи привласнити його. Тоді правитель міста вирішив закрити храм на
три дні, сказавши: “Якщо чиясь віра, коли ми відкриємо двері, дасть знак, тоді
тим і буде належати дім”. Через три дні на колоні в храмі було знайдено
зображення жіночої постаті в царському пурпурному вбранні в оточенні напису:
“Марія і Мати Назорея і Царя Христа [318, с. 430]”. Здивований правитель
запитав, практично повторивши цитату з євангельської притчі про динарій кесаря
(Мф. 22; 20), (Мк. 12; 16), (Лк. 20; 24): “Чиї це напис та зображення?” У цій
оповіді напис та зображення нерукотворної ікони виступають важливим аргументом
християн у затвердженні свого віровчення, а разом з ним і його невід’ємної
частини — іконошанування [3, с. 329—330].
Вищезгадані свідчення з церковного передання про перші іконописні зображення
вказують, що вони з’являються ще на початку єв
- Київ+380960830922