РОЗДІЛ 2
ДОСВІД ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В
ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Тенденції формування навичок здорового способу життя у практиці роботи
дошкільних закладів
Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів та періодичних
видань другої половини ХХ століття [22; 25; 44; 53; 58; 63; 68; 69; 97; 132;
136; 147; 214; 259] дає підстави стверджувати, що проблема здорового способу
життя ніколи не втрачала статусу пріоритетного науково-методичного напряму, що
зумовлювало визначення стратегічних завдань виховної роботи в цілому. Починаючи
з 50-х рр. ХХ століття , простежується інтенсивний розвиток різних аспектів
проблеми виховання здорового способу життя в педагогічній теорії та практиці
роботи дошкільних закладів.
Активізація суспільно-педагогічної думки, у цей період позначилася у тематиці
проведення науково-теоретичних і практичних конференцій, в укладанні та
затвердженні деяких урядових програм, що регулюють процес фізичного виховання
дошкільнят, в інтенсивному обговоренні різних питань на сторінках педагогічної
преси. Проводилися дискусії з теоретичних проблем організації виховання
здорової особистості, розроблялися проекти, досліджувалася теорія, здійснювався
огляд нових педагогічних видань.
Можна стверджувати, що початок цьому процесу поклало всебічне вивчення та
популяризація фізіологічного вчення І. Павлова, що зумовило інтенсивну
перебудову суміжних наук, перегляд багатьох питань медицини, гігієни,
психології. Наукові ідеї І. Павлова всебічно обговорювалися на сесіях Академії
наук СРСР та Академії медичних наук (1951 р.), на сторінках педагогічної преси,
вивчалися спеціалістами різних галузей. Так, саме з позиції вчення І. Павлова
про вищу нервову діяльність, змінювалися підходи до питань фізичного виховання
дітей, оцінювався й обґрунтовувався позитивний досвід роботи з дітьми, критично
аналізувалися усталені поняття, визначалися питання, що потребували
поглибленого вивчення.
Особливо значущими для науковців та практичних працівників в галузі виховання
дітей, були положення І. Павлова про цілісність організму, про його взаємодію з
навколишнім світом, про вплив виховання та навчання на процес розвитку, про
взаємозв’язок першої та другої сигнальних систем.
І. Павлов розглядав організм як єдине ціле, що об’єднане діяльністю центральної
нервової системи, в якій, як у людини, так і у деяких тварин, головну роль
відіграє кора головного мозку.
Відзначимо, що до досліджень, проведених І. Павловим фізіологи вважали, що
процеси, які відбувалися у внутрішніх органах (кровообіг, дихання, травлення
тощо), а також діяльність залоз внутрішньої секреції не залежать від кори
великих півкуль мозку, а керуються виключно діяльністю вегетативної нервової
системи, що відповідає за "рослинне" життям організму [4].
Учення І. Павлова про вищу нервову діяльність довело, що всі процеси в
організмі та діяльність внутрішніх органів, спрямовуються та контролюються
корою головного мозку. У світлі цих даних по-новому тлумачиться активізація
впливу довкілля, "яке пов’язане з великою кількістю ниток", на дитину.
Навколишній світ забезпечує організм живленням: їжею, водою, киснем, без якого
не можна прожити й кількох хвилин. На організм впливає температура, вологість,
сонячна енергія довкілля. Підкреслювалося, що організм і середовище – одне
неподільне ціле. Водночас цілісність організму, за І. Павловим, розуміли як
єдність психічного та тілесного.
Вивчення та глибокий аналіз науково-педагогічної літератури [16; 119; 129;
141;197] дали можливість дійти висновку, що ідеї І. Павлова віднайшли
продовження й розвиток у працях і дослідженнях учених тих років, обговорювалися
на сторінках методичної, науково-теоретичної літератури, на науково-практичних
конференціях. Так, у 1951 році відбулася Всеросійська науково-практична
конференція, присвячена дошкільному вихованню, де всебічно обговорювалися
питання створення системи заходів фізичного виховання, формування
культурно-гігієнічних навичок у дітей молодшої групи, обґрунтовувався
нерозривний зв’язок і взаємодія фізичного, розумового та морального виховання.
Особливого розвитку та популярності набули ідеї створення гігієнічних умов і
правильного режиму дня у дитячому садку, загартування організму, розвитку
рухової активності дітей, розробка яких визначається не лише
науково-теоретичною і практичною специфікою, а й вимогою їх єдності процесу.
"Жоден захід із фізичного виховання не може дати потрібного ефекту без тісного
зв’язку з іншими, жоден не може бути проведений без користі для нормального
розвитку дітей", – зазначалося у праці Е. Леви-Гориневскої [119, С. 17 - 21].
Особливого розвитку у науково-педагогічному середовищі у 40-50-их роках ХХ ст.
віднайшли ідеї І. Павлова про взаємообумовленість навколишнього світу й
організму. До поняття "навколишній світ" І. Павлов відносив усе, що було поза
організмом. З погляду вченого, складність цих відносин привела до розвитку
умовних рефлексів у тварин і в людини.
І. Павлов показав, що різноманітні явища зовнішнього середовища, які не мають
прямого стосунку до організму, можуть викликати ту чи іншу його реакцію, якщо
вони співпадають один або декілька разів із безумовним рефлексом (харчовим,
захисним, статевим). І. Павлов вивів закони утворення нервових зв’язків,
протікання процесів вищої нервової діяльності, суть аналізу та синтезу, що є
основою мислення.
У світлі вчення І. Павлова про умовні рефлекси у досліджуваний період по-новому
стало розглядатися питання загартування організму. Безперечним визнався факт
"звикання" людини до холоду, вітру,
- Київ+380960830922