РОЗДІЛ 2
УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА В ОСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ КРАЮ ДРУГОЇ
ПОЛОВИНИ ХІХ – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ.
2.1. Місце української мови в навчальних планах і програмах
для народних та середніх шкіл краю
За досліджуваного періоду навчання рідної мови в початковій школі складалося з
трьох ступенів, з так званих трьох “діл”: 1-й ступінь – читання; 2-й ступінь –
письмо; 3-й ступінь – мова й граматика. Сукупність цих трьох ступенів складала
предмет, який у навчальних планах зазначався під назвою “рідна (українська)
мова”. Своєю чергою читання поділялося на такі ступені (”підділи”): а)
початкове читання; б) читання в другому, третьому і вищому класах. З читанням
був тісно пов?язаний і такий вид роботи (”підділи”), як “опрацьовання лєктури
та приготовлення молоді до читання книжок і взагалі літературних творів.”
Другий ступінь – письмо – поділялося на: а) початкове письмо, що включало
переписування й диктант; б) письмо вищого ступеня (”письменні вироби”), яке
практикували у вищих класах початкової школи, починаючи від третього класу
[Додаток Д, 64, с.9]. Письмо було одним із головних навчальних предметів
початкової школи, а самим терміном означували навики читання і письма.
Традиційно школярів ознайомлювали спочатку з буквами, потім складали склади,
відтак переходили до слів і речень [188, с.7]. На третьому ступені (мова й
граматика) – в 1 класі відбувався розвиток мовлення дітей за допомогою
оповідань, розмов, декламування віршів тощо, а елементи граматики розглядалися
на уроках читання й письма. Лише у вищих класах початкової школи граматику
вивчали як окремий предмет з метою “освідомити учнів, як треба правильно писати
й говорити” [Додаток Д, 64, с.9]. Тому задля комплексного вивчення
історико-педагогічних дидактичних напрацювань щодо навчання української мови в
наступних параграфах ми розглядатимемо теоретичні й практичні здобутки
українських педагогів краю, що стосуються усіх трьох ступенів предмету “рідна
(українська) мова”. Цьому передуватиме визначення місця рідної мови в
навчальних планах і програмах для початкових та середніх шкіл Галичини [Додаток
Б].
У класичних та україномовних гімназіях краю за різних років на вивчення рідної
мови відводилося від 9% до 12,9% усього навчального часу (рис. 2. 1). Цього,
звичайно, було недостатньо для формування мовно грамотної особистості.
Рис. 2. 1. Місце української мови в навчальних планах для класичних та
україномовних гімназій Галичини (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.)
Українська мова як навчальна дисципліна пройшла складний шлях свого становлення
й розвитку в Галичині. З часу відкриття перших німецьких гімназій у краї вона
була вільним предметом, який вивчали українські гімназисти в цих навчальних
закладах. Відтак її перевели до розряду відносно обов’язкових, тобто
факультативних занять, а вже з 1850 р. – до обов’язкових дисциплін для гімназій
Східної Галичини. Так, у навчальному плані 1850 р. українська мова була
обов’язковою для всіх класів гімназії (Додаток Б.2). З 1854 р. можна було
вибирати українську чи польську мову.
1867 року у зв’язку з прийняттям закону “Про мови викладові в школах Галичини”
українська мова знову стає обов’язковою дисципліною, вводиться польська мова,
збільшується кількість годин на вивчення німецької мови. Над підняттям статусу
рідної мови працює галицьке вчительство, члени педагогічних та інших товариств.
На необхідності вдосконалення навчальних планів, розробки програм з української
мови наголошується в численних виступах, нарадах, засіданнях. Так, педагогічна
секція комісії з проведення “анкети” (опитування) серед учителів у резолюції
з-поміж інших пропозицій зазначила: а) взяти під контроль навчальні плани для
початкових шкіл; б) з директорами вчительських семінарій обговорити організацію
навчального процесу та навчальні плани для гімназій [357, с.45]. Були й
позитивні зміни. Так, відповідно до закону 1874 р. у Львівській академічній
гімназії відбувається поступовий перехід на навчання українською мовою.
Cлід відзначити, що державні школи користувалися двома типами програм – для
сільських і міських дітей. У народних школах УПТ навчання проводилося за
єдиними програмами й планами, що було вагомим здобутком в царині освіти, давало
можливість доступу до рівної якісної освіти всім без винятку дітям. Рідну мову
в навчальних планах визнано за “осередок навчання”, а метою уроків рідної мови
– досягнення розуміння учнями усного й писемного мовлення, її грамотного
вживання в розмові й письмі; пізнання основних мовних правил; формування
релігійних, моральних, естетичних і патріотичних переконань, плекання волі,
почуття обов’язку, любові до праці, “пошани до свого стану, взагалі
ублагородненє умів молодіжи” [Додаток Д, 22, с.5]
Керуючись рішенням Міністерства віросповідань і освіти від 13 січня 1893 . ч.
489, Краєва шкільна рада своїм розпорядженням від 7 березня 1893 р. ч. 1741
затвердила нові навчальні плани для народних шкіл [355], що вступили в дію 1
вересня цього ж року. Відповідно до прийнятих планів відбулися зміни в
організації діяльності шкіл, визначенні завдань, а в окремих випадках і методів
навчання, які були закріплені розпорядженнями Краєвої шкільної ради. Однією з
найважливіших змін стало введення в однокласових школах навчання в дві зміни
(“науки подільної”), викликане нестачею вчителів, що ускладнило вивчення мови.
Крім цього, чинний термін “відділ” у школах нижчого типу замінено терміном
“ступінь”: 1 рік навчання є відповідно першим ступенем, другий рік навчання –
другим, третій і четвертий навчальні роки – утворюють третій ступінь, а п’ятий
і шостий – четвертий ступінь. У школах вищо
- Київ+380960830922