РОЗДІЛ 2
НАУКОВА І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА
М.М. ГРИЩЕНКА
Досвід наукової та науково-педагогічної діяльності М.М.Грищенка пов’язаний з
такими вищими закладами освіти: Київським інститутом соціального виховання
(1930-1932 рр.), Українським науково-дослідним інститутом педагогіки (
1932-1955 рр.), Науково-дослідним інститутом дефектології (1948-1955 рр.),
Київським державним університетом ім. Т.Г.Шевченка (1944-1987 рр.) [190-255].
Упродовж більше ніж п’ятдесяти років викладацької діяльності вчений прочитав
велику кількість курсів із педагогіки, педагогіки вищої школи, методики
викладання історії, та спецкурси “Нова система освіти в СРСР”, “Історія
радянської школи в Український РСР”.
Результати проведеного дослідження переконують, що характерною рисою
педагогічної діяльності М.М.Грищенка є її гармонійне поєднання з науковим
пошуком. Розмежувати педагогічну й наукову творчість ученого важко, адже вони
мають цілісний характер. “Оскільки провідною тенденцією розвитку вітчизняного
класичного університету була навчальна, то викладачі університету поєднували
викладацьку діяльність з роботою в науково-дослідних установах” [142, с.
53-55]. Викладацька робота М.М.Грищенка у вищих навчальних закладах була
могутнім стимулом його наукових педагогічних пошуків з метою обґрунтування
принципово нових теоретичних положень. Водночас теоретичні ідеї та результати
досліджень ученого завжди знаходили відображення в усіх напрямах його
науково-педагогічної діяльності:
1) робота в галузі дефектологічної освіти;
2) методична та науково-дослідна діяльність;
3) дослідження історико-педагогічних проблем;
4) питання підготовки викладацьких кадрів для вищої школи.
2.1. Внесок М.М.Грищенка у розвиток дефектологічної освіти на Україні
Вивчення науково-педагогічних поглядів М.М.Грищенка дає змогу усвідомити
важливість його наукових ідей і досвіду, які будуть корисними в нинішніх умовах
реформування і оновлення змісту освіти.
Робота в галузі дефектологічної освіти – це напрям діяльності вченого, який
важливий з огляду на те, що позиції М.М.Грищенка у науці носили здебільшого
пошуково-експериментальний характер. У 1948-1955 рр. учений працює директором
Науково-дослідного інституту дефектології. Під його керівництвом і
безпосередній участі невелика група дефектологів до складу якої входили наукові
співробітники А.С.Ганджій, Н.І.Правдіна, Р.А.Фрідлянд, А.С.Винокур,
Л.С.Лебедєва, Р.А.Файнгольд, І.А.Фана, Д.О.Зелінський, наукові кореспонденти та
працівники педінституту О.М.Смалюга, А.М.Гольдберг, І.Г.Василенко,
Р.Г.Краєвський та інші, розробила навчальні плани і програми для усіх типів
спеціальних шкіл з усіх навчальних предметів та створила для них ряд
підручників з української мови [147, с. 16-17]. Нові результати теоретичних
досліджень М.М.Грищенко підкріплював публікацією матеріалів, що представляли
цінність для працівників спеціальних закладів, укладаючи у їхній зміст власні
надбання і досягнення в галузі виховання і навчання аномальних дітей.
За даними дослідження, науковий підхід М.М.Грищенка зумовлений ґрунтовними
теоретичними пошуками, що передували розробці в даному напрямку, дослідження
якого вчений розпочав із вивчення історії розвитку спеціальних шкіл на Україні.
На основі використання архівних матеріалів та основних документів уряду і
органів народної освіти УРСР учений опублікував монографію “Розвиток
спеціальної школи в Українській РСР” (1956 р.). По-перше, у зміст роботи
покладено дослідження історії розвитку спеціальної школи на фоні загального
розвитку освіти, культури й економіки тогочасної УРСР. По-друге, розкрито
поступове зростання мережі спеціальних шкіл, що охоплювало навчанням усіх
аномальних дітей, висвітлюється робота за поліпшення навчально-виховного
процесу, позакласної роботи, приділяється належна увага медико-профілактичним
заходам та науково-методичній роботі в галузі дефектології. Відтак, можна
зробити висновок, що вчений був переконаний: вивчення досвіду в галузі навчання
і виховання аномальних дітей дасть можливість глибше усвідомити шляхи
подальшого розвитку справи виховання аномального дитинства, покращити і
удосконалити методи корекційно-виховної роботи з дітьми, що мають фізичні
вади.
Звертаючи увагу на вибір завдань, варто підкреслити, що вчений концентрував
свої зусилля на питаннях, які дійсно на той час були новими та важливими.
Колега вченого, науковий співробітник НДІ педагогіки УРСР І.Г.Єременко,
зазначав: “Протягом кількох років очолювана М.М.Грищенком група наукових
співробітників наполегливо і плідно здійснювала науково-методичне забезпечення
спеціальних шкіл. Зокрема, щороку видавалося 7-14 робіт з методики навчання
учнів різних типів спеціальних шкіл мови, математики, ручної праці, з питань
педагогічної діагностики, виправлення вад глухості, сліпоти, з організації
методичної роботи спеціальних шкіл” [147, с.16-17]. Плідна праця спонукала до
виходу ряду робіт, серед них: “Літературна читанка для 7-го класу допоміжних
шкіл” (1966 р.), “Планування, облік і документація в спеціальних
школах-інтернатах” (1955 р.), “Книга для читання для учнів 4 класу допоміжних
шкіл” (1956 р.), “Організація методичної роботи в спеціальних
школах-інтернатах” (1955 р.), “Розвиток спеціальних шкіл на Україні за 40
років” (1957 р.) та багато інших.
Нові підходи у вивченні та висвітленні питань дефектологічної освіти
М.М.Грищенко відобразив у своїй праці “Невпинно підносити якість роботи
спеціальних шкіл” (1950 р.). У ній докладно проаналізовано стан навчання і
виховання дітей із фізи
- Київ+380960830922