РОЗДІЛ 2
ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ
ДОПОМІЖНОЇ ШКОЛИ
2.1. Методика констатуючого етапу дослідження
Визначення психолого-педагогічних умов оптимізації соціально-психологічної
адаптації розумово відсталих старшокласників, розробка педагогічних засобів
цілеспрямованого виховного впливу передбачає насамперед вивчення та врахування
проявів адаптації у школярів.
У зв’язку з цим на констатуючому етапі дослідження ставилось завдання вивчити
особливості соціально-психологічної адаптації учнів старших класів допоміжної
школи, виходячи з суті цього процесу, найважливіших його показників та одного з
найвагоміших механізмів означеного явища — емпатії.
Таким чином, в основу розробки методики констатуючого етапу дослідження було
покладено передусім розуміння суті досліджуваного явища, а саме —
соціально-психологічної адаптації та показників її прояву.
Під соціально-психологічною адаптацією ми розуміємо процес пристосування людини
до умов життєдіяльності у групі. В процесі такої адаптації особа прагне досягти
гармонії між умовами зовнішніми і внутрішніми (тобто суб’єктивними). Зміст
нормальної соціально-психологічної адаптації — це оптимізація взаємовідношень
особистості і групи, результатом якої є ціннісно-орієнтаційна єдність членів
колективу, можливість самоствердження в ньому, ефективність діяльності тощо. А
проявляється вона перш за все у задоволеності взаємостосунками з однолітками,
зниженій конфліктності, емоційному комфорті, відсутності тривожності й
агресивності [85, 90, 96, 103, 119, 130, 131, 132 та ін.].
Ми виходимо також з того, що в основі соціально-психологічної адаптації лежить
певна система механізмів, серед яких, щодо розумово відсталих, особливо
виділяється здатність членів групи до емпатії. Саме емпатія сприяє
збалансованості міжособистісних стосунків у колективі. Узагальнення точок зору
з приводу визначення емпатії дає підстави для висновку про те, що емпатія — це
усвідомлене проникнення особи в емоційний стан іншої людини. При цьому,
основним змістом емпатії є вміння правильно уявляти собі, що відбувається з
іншою людиною, які емоції вона переживає, як оцінює навколишній світ. Емпатія є
передусім емоційним явищем, що має основні форми прояву: співчуття та
співпереживання. При цьому ми виходимо з такого розуміння понять. Співчуття —
це емоційний відгук на нещастя або радість іншої людини, який виникає у момент
пасивного споглядання на емпатогенну ситуацію. Тобто співчуття характеризується
пасивним емоційним відгуком. Співпереживання передбачає активну дію, спрямовану
на вирішення емпатогенної ситуації, основою якої є глибоке проникнення в
емоційний стан іншої людини. Так, співпереживання — це більш складна форма
прояву емпатії, що характеризується свідомою дійовою підтримкою.
Методика констатуючого етапу дослідження полягала у використанні методів
опитування (тестування, анкетування, бесіда), спостереження, експертної оцінки
та процедури якісної та кількісної обробки емпіричних даних. У цілому методика
спрямовувалась на вивчення соціально-психологічної адаптованості учнів старших
класів допоміжної школи за такими показниками:
* задоволеність взаємостосунками з однолітками;
* неконфліктність;
* емоційний комфорт;
* відсутність тривожності;
* відсутність агресивності;
* ціннісно-орієнтаційна єдність (одностайність) у класному колективі;
* здатність до емпатії (співчуття та співпереживання).
Власне педагогічними показниками соціально-психологічної адаптованості учнів,
виходячи з суті цього явища, розглядались успішність навчання, громадська
активність, позитивне ставлення до виконання доручень та обов’язків,
відсутність уникання їх виконання, відсутність прогулів і пропусків занять
через хворобу, позитивне ставлення до однолітків, вміння товаришувати,
згуртованість класу при розв’язанні поставлених завдань та ін.
2.1.1. Методика вивчення задоволеності взаємостосунками, неконфліктності,
емоційного комфорту. Вивчення соціально-психологічної адаптованості за
показниками задоволеності взаємостосунками, неконфліктності, емоційного
комфорту здійснювалось за адаптованою у плані доступності для розумово
відсталих старшокласників методикою К.Роджерса і Р.Даймонда, яка була
модифікована Т.В.Снегірьовою [161]. В основу методики покладено метод
опитування. Старшокласникам допоміжних шкіл (9-10 класів) пропонувалося
підтримати чи спростувати стосовно себе твердження, які відносяться до проявів
соціально-психологічної адаптованості за такими показниками, як: задоволеність
взаємостосунками, неконфліктності, емоційний комфорт. Робота за методикою
здійснювалась в груповій та індивідуальній формі (шляхом бесіди) з метою
забезпечення розуміння досліджуваними змісту тверджень.
Наведемо приклади тверджень з цієї методики:
* У класному колективі я відчуваю себе приниженим.
* Дуже часто я відчуваю невпевненість у собі.
* Я нічого не вартий. Мене навіть не сприймають всерйоз. До мене в кращому
випадку ставляться прихильно.
* Мене не турбує те, що стосується інших. Я зосереджений на собі, дбаю лише про
себе.
* Я нервовий, напружений.
* Всі свої звички я вважаю хорошими.
Отримання емпіричних даних здійснювалося за процедурою, наведеною у методиці.
2.1.2. Методика вивчення рівня тривожності. Вивчення соціально-психологічної
адаптованості за показником відсутності тривожності здійснювалося за допомогою
адаптованої до можливостей сприймання і розуміння розумово відсталими школярами
методикою Ч.Д.Спілберга та Ю.Л.Ханіна [145]. Методикою передбачено виявлення
рівня особистісної та реактивної тривожності. Реактивна (чи ситуативна)
тривожність характеризується на
- Київ+380960830922