РОЗДІЛ 2
ТРАНСФОРМАЦІЯ ГЕОПОЛІТИЧНОГО ПОЛОЖЕННЯ УКРАЇНИ
В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ МІЖДЕРЖАВНИХ ВЗАЄМИН
З КРАЇНАМИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ
2.1. Геополітичні аспекти стратегічного партнерства України та Польщі
Україна оголосила про свій стратегічний курс на інтеграцію в ЄС та євроатлантичні структури. Більшість країн, якіі межують з Україною вже є членами цих організацій. Тому найкоротший шлях інтеграції України до об'єднаної Європи ? нарощування політичної та економічної співпраці з таким країнами, як Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина, тобто з центральноєвропейськими країнами, або країнами так званої Вишеградської четвірки. Хоч поняття Центральної Європи є значно ширшим, з огляду на мету роботи зосередимося на аналізі сучасних взаємин саме з переліченими державами. Окрім того, з огляду на спільність географічної долі до розділу включено аналіз двосторонніх стосунків між Україною та Білоруссю.
Польщу часто називають "адвокатом" України у європейському домі. Така позиція цієї країни є обґрунтованою: Польща зацікавлена у зміцненні незалежності України як визначального чинника стабільності у Східній Європі. Особливо це актуалізується у контексті розширення Європейського Союзу на східних теренах де Польща прагне відігравати провідну роль.
Політичні стосунки між Україною та Польщею інтенсифікувалися ще в останні роки існування СРСР, а саме під час горбачовської "перебудови", коли представники "Народного Руху України" налагоджували контакти з діячами "Солідарності". Однак на міждержавний рівень відносини між нашими країнами вивів візит до Києва (на той час ще УРСР) у жовтні 1990 р. міністра закордонних справ Польщі Скубішевського. Тоді була підписана українсько-польська "Декларація про дружбу та співпрацю", яка містила усі ознаки міждержавного договору. Особливо важливим пунктом у цьому документі було проведення переговорів про обмін дипломатичними представництвами.
2 грудня 1991 р., відразу після Всеукраїнського референдуму про незалежність, Польща стала першою державою, яка визнала незалежну Україну. В травні 1992 р. між обома країнами був підписаний основоположний договір, який ґрунтувався на положеннях "Декларації про дружбу та співпрацю" й охоплював весь спектр двосторонніх стосунків, включно зі співпрацею у військовій сфері [1, С.613].
З 1995 р. відносини між Україною та Польщею пожвавилися. Внаслідок низки важливих зустрічей між президентами і керівниками урядів обох країн було підписано декілька міждержавних документів, що вивели українсько-польські взаємини на рівень стратегічного партнерства. Польща, яка визначилась з власними геополітичними орієнтирами, надала суттєве сприяння Україні у її вступі до Ради Європи та приєднанні до Центральноєвропейської ініціативи [93, С.31].
"Помаранчева революція" кінця 2004 р. в Україні, відкрила нові горизонти в українсько-польському (а через Польщу ? європейському) діалозі. Україна зробила спробу заявити про себе як про велику демократичну європейську державу, а керівництво Польщі в особі її президента А.Кваснєвського доклало чималих зусиль для врегулювання кризової ситуації в нашій країні. Загалом за останні роки українці і поляки багато зробили для подолання певних негативних стереотипів у взаєминах, які складалися століттями. Однак динаміка розвитку національних економік дедалі більше різниться, що може, зрештою, спричинити певні політичні розбіжності. Найбільшим гальмом у розвитку взаємин між Україною та Польщею є те, що економіка України поки що не має відповідних параметрів для інтеграції із Заходом. Відсутня належна мікроекономічна основа для радикальної трансформації суспільства, не сформований відповідний прошарок носіїв нових ринкових відносин. Українські підприємства наразі не спроможні витримувати міжнародну конкуренцію.
У цьому контексті варто скористатися досвідом позитивних здобутків тих країн, які здійснили результативні кроки в напрямі євро інтеграції, - т.зв. досвід наслідування, чи "повторної гри". Польща є тією державою, яка продемонструвала організованість та цілеспрямованість у досягненні мети і може слугувати прикладом для України [51, С.53-63]. Свого часу Польща також активно використовувала "наслідування". Зокрема, німецько-польське примирення є прикладом "наслідування" франко-німецького примирення, яке відіграло валиву роль у становленні Західної Європи після Другої світової війни [158, С.185-200].
Другим, паралельним до цього, є процес переосмислення ролі, чи "повторної гри", Польщі в Центральній Європі. Незалежна Польща як член НАТО та член Європейського Союзу не може втратити ту роль, яку вона завжди відігравала в цій частині світу [28, С.21]. Саме цей досвід може бути корисним для України. Як зазначає відомий американський політик польського походження З.Бжезінський, "ці два поняття - "наслідування" та "повторного визначення" - так само можна використати і для визначення ролі України в Європі [29, С.15-21].
Як Польща через польсько-німецьке примирення наслідує франко-німецьке, так само Україна повинна включитися у процес історичного примирення з Польщею. "Саме це, - на думку З.Бжезінського, ? і є інтегральною частиною процесу розбудови Європи, який здійснюється через загальне примирення та гарантії безпеки. Цей процес відчиняє двері Україні для зближення та творення органічних зв'язків з НАТО та ЄС" [29, С.15-21].
Закладання підвалин для такого історичного примирення вже почалося. Так, влітку 2005 р. президенти обох країн взяли участь у відкритті меморіалу у місті Львові загиблим воїнам УГА та польських воєнізованих формувань "Орлят". Ця подія мала більш ніж символічне значення, адже як українці, так і поляки в епоху світових війн ХХ ст. мали різні погляди на долю Галичини та України загалом. Мало місце й нищівне за наслідками для обох народів відкрите збройне протистояння.
На території Польщі є багато поховань українських вояків, що теж вимагають належного увіковічення їхньої пам'яті. Польська сторона заявила про готовність співпр