Розділ 2
СИНКРЕТИЗМ ЯК ДИСКУРСИВНИЙ ВИЯВ РЕЛІГІЙНОЇ ЛІРИКИ ПОЕТІВ-ЕМІГРАНТІВ
2.1. Зустрічні тяжіння у духовній культурі українства другої половини ХХ століття : носії, осередки, парадигми
Так склалося історично, що третина світового українства проживає поза межами України. Мільйони емігрантів налічує українська діаспора Європи, США і Канади і вони вносять вагомий вклад у соціально-економічний, політичний та культурний розвиток країн поселення. Українські емігранти перенесли туди свої звичаї, традиції, тепло рідного краю, турботливо плекають нашу мову, рідну літературу і мистецтво.
Констатуючи тепер цей загальновідомий факт, кожен історик літератури мусить певною мірою його розгортати, конкретизувати та осмислювати в обраному ракурсі. Відповідно до нашої теми, крізь призму концептів "дискурс" і "дискурсивна практика", окреслимо бодай пунктирно ту канву, на якій увиразнюватимемо нижче свої міркування, наповнюючи ними загальне "так склалося історично". Історичні події не відбуваються анонімно і безособово, а мають властивий їм "горизонт", "часопростір", діячів-творців з відчутними інтенціями, сподіваннями і наслідками - бажаними чи несподіваними.
Як зазначав грецький філософ і богослов Христос Яннарас, людська природа (як "невиразна суміш душі й тіла") понад усяким розумінням "знає, що повнота життя досягається лише у співвіднесеності - у взаємній цілковитій самовіддачі" [286, 15]. Іншими словами кажучи, людська культура, маючи духовний і матеріальний вияви, твориться у повсякчасній комунікації, в діалозі особистостей, спільнот і народів, які постійно міґрують. Історики, культурологи, журналісти, літературознавці проникають у це плетиво спонук, діянь і здобутків, але тільки свідки, мемуаристи, публіцисти озвучують і текстуалізують цю одвічну таємницю.
У першому розділі дисертації вже уявнювалися окремі ланки релігійно-духовного дискурсу з прихованих історичних передумов: геополітичних, соціокультурних, побутових вимірів. Усі багаторівневі суспільні прояви персоніфікувалися через міжособистісні взаємини живих постатей, що мали свої імена-долі і брали певну участь у відомих подіях.
Покоління дисертантки зрештою дізнавалося про те, як у персоналіях відбувалася еміґрація під час Другої світової війни і в післявоєнний період (Іван Кошелівець, Богдан Кравців і тисячі інших з Галичини, Наддніпрянської України). З-поміж них на Захід вирушили з різних реґіонів України Юрій Шевельов, Володимир Державин, Іван Багряний, Яр Славутич, Ігор Качуровський, Емма Андієвська, Дмитро Нитченко-Чуб, Зоя Когут, Ганна Черінь (Галина Паньків), Ігор Костецький тощо. У 40-х роках більшість з названих письменників, тисячі безіменних вигнанців з радянської України тимчасово осідали в розгромленій Німеччині, у таборах переміщених осіб. Вони не загубилися у веремії війни і повоєнної руїни, а відразу закладали просвітні, церковні, літературні організації й установи, в тому числі письменницькі, газетно-журнальні, видавничо-книжкового профілю (МУР, "Арка", "Слово", "Сучасність", "Пролог").
З початку п'ятдесятих, протягом шістдесятих років культурне життя вимушеної української діаспори набувало сталих організованих форм. Тепер усі конфіґурації і структури вже описані, зафіксовані, ставши предметом навіть підручників, як-от "Історія української еміграції: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1997". То ж вони функціонують як факт і фактори того культурного простору, на якому все виразніше складалася духовна реальність з відчутним взаємотяжінням людських феноменів - приятельських груп, динамічних осередків, що пронизували взаємну циркуляцію різнотипними контактами й процесами - листування, зустрічі, телефонні розмови, зібрання, з'їзди, полеміка і т. п.
Варто наголошувати і на такому, здавалось би, суто індивідуально-особистісному чинникові, як складання подруж, формування сімей (родин), народження в емігрантів дітей. З цього погляду знаковими є такі "пари", як- от: Емма Андієвська - Іван Кошелівець, Юрій Тарнавський - Патриція Калина; Остап Тарнавський - Марта Сеньківська-Тарнавська; Михайло Ситник - Ганна Черінь... Одні з названих подруж залишалися міцними, давши згодом паростки, інші розлучились, зберігши свої імена чи псевдоніми в літературному житті, внісши ферментацію в процеси тяжіння / відштовхування обдарованих особистостей.
Для історико-літературного процесу і для спадкоємності поколінь у культурі вагоме значення мають фактори виникнення і розпад творчих об'єднань, які поставали поміж народами, націями, сягаючи міждержавних параметрів (Об'єднання українських письмеників "Слово", Нью-Йоркська група письменників). Естетичні оцінки діяльності таких об'єднань випливають не стільки з етнічно-психологічних, світоглядно-вікових критеріїв, скільки з творчих намірів учасників, характерів їх обдарованості. Орієнтація на традиційність і новаторство, закоріненість у звично апробоване чи спроможність витворювати оригінальні зразки, мотивуючи новітні парадигми креативності, - це найістотніше в збагаченні національної літератури у взаємодії свого рідного / чужого, іншого, позиченого. Про органічність і самобутність культури, як і про людське спілкування знову ж можемо сказати словами Хр. Яннараса: "Ми прилучаємося до життя в кожній миттєвій повноті любовного зв'язку [286, 25].
Наше тіло - біологічний плід динаміки зв'язків, природна неповторність перебігу спілкування і наша особистісна іншість (курсив наш. - Р.Г.) - динамічний плід неповторності слів, посилань, участі, взаємності [286, 26].
Про нездоланність зустрічного тяжіння у духовній культурі українства з материкової і діаспорної частинок національного організму свідчать не тільки антології, укладені обабіч залізної завіси, спорудженої розколом світу, такого роду тяжіння поглиблюється і розширюється, розпросторюється в регулярних альманахах, часописах, спільних проектах, які продовжують здійснюватися в 70-х-80-х роках уже минулого століття (наприклад, "Зерна". Літературно-мистецький альманах українців Європи"; "Сучасність". С