розділ 2.2. Додаткові підстави виникнення у держави корпоративних прав
Хоча приватизація та корпоратизація є основними, але не єдиними підставами
виникнення у держави корпоративних прав. Аналіз діючого законодавства, правової
літератури та судової практики дає можливість до таких підстав віднести:
реприватизацію, спадкування, дарування, викуп корпоративних прав (акцій,
часток, паїв), конфіскацію, передачу у державну власність часток (паїв, акцій)
статутного фонду суб’єктів недержавної форми власності у разі отримання ними
відповідних обсягів бюджетних капітальних вкладень і т.і. Загальним для
наведених підстав є те, що держава набуває корпоративних прав на вторинному
ринку цінних паперів – на відміну від приватизації (корпоратизації), тому
віднесемо їх до похідних підстав.
В такій послідовності наведені вище підстави й будуть розглянуті.
Реприватизація є одним із способів повернення у державну власність
приватизованого майна. На думку В. Онопенко, реприватизація зачіпає інтереси не
тільки окремих підприємств, а й суспільства у цілому [198, c. 10]. Це викликано
тим, що процес реприватизації певним чином відображається не тільки на
стабільності правовідносин в середині держави, а й на міжнародному іміджу
України.
Українське законодавство не містить в собі чіткої нормативної бази, яка б
регулювала порядок та процедуру повернення приватизованих об’єктів. Не існує
одностайності й щодо поняття реприватизація серед фахівців права. Тому
необхідно з’ясувати правову природу цього правового явища.
В юридичній літературі під реприватизацією розуміють і, визнання приватизації
(корпоратизації) недійсною, з відповідними наслідками (повернення майна
державі), і перехід у державну власність об’єктів, що були раніше приватизовані
без порушень [199, c. 1; 198, c. 10]. Таке становище, коли під одним терміном
розуміється два різних самостійних поняття та невизначеність поняття в
законодавстві, є неприпустимим, оскільки буде призводити до різноманітного його
тлумачення, підміни понять, їх перекручення, певної юридичної невизначеності і,
як наслідок, до судових помилок [167, c. 42].
Різність понять полягає в наступному.
1. Визнання приватизації недійсною не може розглядатись як підстава виникнення
права власності у держави. Застосовуючи до приватизації, як підстави виникнення
певних правових наслідків, правил недійсності правочинів, що детально
розглядались І.Б. Новицьким, можна прийти до висновку: визнання приватизації
недійсною вказує на те, що вона не тягне за собою тих юридичних наслідків, які
відповідають її змісту [130, c. 68], тобто роздержавлення майна (перехід його
із державної власності в іншу) не відбувається. Це майно продовжує належати
державі на праві власності і питання може ставитись лише про повернення самого
об’єкта власникові. В цьому випадку приватизація (корпоратизація) начебто й не
відбувалась.
У зв’язку з наведеним, не може бути схваленою думка Є.Ткаченко, що під
реприватизацією розуміється визнання приватизації недійсною. По-перше,
сумнівною є необхідність введення у чинне законодавство нового терміну,
оскільки у вітчизняному праві існує свій традиційний термін – „недійсність”.
Він має певне та досить зрозуміле значення – на відміну від реприватизації.
Зрозумілими є і наслідки визнання приватизації недійсною – повернення сторін
або сторони в початкове становище. По-друге, визнання приватизації недійсною не
тягне за собою виникнення у держави корпоративних прав, тоді як в результаті
реприватизації до держави повинні переходити корпоративні права.
Таким чином, визнання приватизації недійсною не може розглядатись як підстава
виникнення у держави права власності. Воно в неї не припинялось. Держава
продовжує залишатись власником.
2. Перехід у державну власність об’єктів, що були раніше приватизовані, тобто
раніше мав місце перехід права власності з державної у приватну чи колективну,
на нашу думку, саме і є тією підставою виникнення у держави певних прав, яка
іменується реприватизацією. Адже приватизація, яка проведена належним чином є
юридичним складом і викликає певні правові наслідки – перехід корпоративних
прав від держави до інших суб’єктів. Тепер, для того щоб вказані права знову
виникли (повернулися) до держави, необхідна нова підстава або юридичний склад.
В результаті реприватизації до неї повертаються ці корпоративні права, тобто,
вона знову їх набуває.
Діюче законодавство України не дає визначення поняття „реприватизація”. Разом з
тим, необхідно відзначити, що сам термін застосовується у ряді нормативних
актів, серед яких: Програма інтеграції України до Європейського Союзу,
затверджена Указом Президента України від 14.09.2000 (№1072/2000);
Розпорядження Президента України „Про заходи щодо економічної стабілізації та
стимулювання виробництва” від 1.12.1998 (N 574/98-рп); Наказ Фонду державного
майна України „Про результати контролю за виконанням умов договорів
купівлі-продажу” від 20.01.2003 (N 83) та ще близько одинадцяти законів і
підзаконних актів.
За словами І.Пукшина, який досліджував питання понятійного апарату
реприватизації, тлумачні словники під реприватизацією розуміють повернення у
приватну власність (часткову чи повну) державної власності, що виникла раніше
на підставі націоналізації – викупу чи безоплатної експропріації підприємств,
земельних ділянок, банків і т.п. у приватних власників [155, c. 14]. Насправді,
у більшості випадків приставка „ре” створює слова зі значенням „знову”, „іще
раз”. Інакше кажучи, буквальне тлумачення терміну реприватизація розкриває його
як нову або повторну приватизацію, приватизацію, яка проводиться іще раз.
Наведене дає можли
- Київ+380960830922