змістовності.
Другу групу історіографічного матеріалу становлять роботи істориків української
закордонної діаспори [; ]. Вивчення їхніх поглядів є важливим для
всебічного дослідження теми дисертації та об’єктивного розуміння історії. Слід
зазначити, що антирадянська позиція чіткою лінією проходить крізь усі праці
вчених діаспори. Але назвати їхні дослідження цілком об’єктивними не можна,
оскільки упереджено негативне ставлення до радянської влади та позитивна
спрямованість лише на діяльність антирадянських урядів призводять до
однобічності поглядів. Так, О. Юрченко в своїй праці робить висновок про те, що
в р. Україна розірвала свій державний зв’язок із російським комплексом, а
тісний політичний і господарський зв’язок її з останнім і фактична
підпорядкованість України Радянській Росії постала внаслідок російської агресії
– рр. [, с. ]. Міжнародним зв’язкам УСРР до входження її до
складу СРСР присвячена праця В. Маркуса [].
Праці зарубіжних дослідників становлять третю групу історіографії
досліджуваного питання. Серед них зустрічаються загальні роботи з історії
радянської держави та революції, які опосередковано торкаються теми української
зовнішньої політики [; ; ; ; ]. Так, Ф. Конт присвятив свої праці
дипломатичній діяльності Християна Раковського, в яких висвітлив еволюцію його
політичних поглядів, успіхи дипломата на чолі зовнішньополітичного відомства
УСРР, прагнення досягти незалежності в зовнішньополітичній діяльності УСРР та
впливу УСРР на міжнародній арені [; ]. До цієї ж групи належить збірник
наукових праць, присвячених радянській зовнішній політиці, серед яких є і праці
українського спрямування []. Роботи зарубіжних авторів цікаві своїм вільним
викладенням історичних подій, вони не зв’язані радянською ідеологією, однак
обмежене використання документальних матеріалів робить їх менш цінними для
вітчизняної науки.
До четвертої групи належать праці науковців незалежної України. Після розпаду
СРСР інтерес дослідників викликав, головним чином, період
національно-визвольних змагань – років. Актуальною темою дослідження
стала дипломатична історія нерадянських урядів доби визвольних змагань, а саме
Центральної Ради УНР, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії. Саме цьому
періоду присвячено чимало праць учених сучасної України [; ; ].
Результатом комплексного дослідження становлення зовнішньополітичної служби
нерадянських урядів України – років стала дисертація Д. В. Вєдєнєєва
[].
Різні аспекти зовнішньої політики Радянської України протягом – років
стали об’єктом дослідження низки наукових праць учених незалежної України – Д.
В. Вєдєнєєва, Д. В. Будкова, Л. Ф. Гайдукова, М. С. Держалюка, Т. І. Єременко,
С. В. Кульчицького, Р. Я. Пирога, Д. В. Табачника та інших. Так, С. В.
Кульчицький досліджував питання незалежності Радянської України протягом –
рр., в тому числі в зовнішньополітичному аспекті [ – ; ]. С. В.
Кульчицький робить висновок, що Москва контролювала всі сфери життя УСРР, хоча
в дипломатичній діяльності контроль був відносний [, с. ]. Л. Гайдуков
вивчав систему підготовки працівників для НКЗС УСРР [; ]. М. Держалюк
розглядав діяльність уряду УСРР на міжнародній арені в процесі визвольної
боротьби []. Д. В. Табачник присвятив свої праці керівникам
зовнішньополітичних відомств України [; ]. Інформації ж стосовно
керівників Управління Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР не знаходимо.
Безумовно, вищезазначені уповноважені не були керівниками зовнішньополітичного
відомства України, оскільки таке управління було лише місцевим органом
загальносоюзного НКЗС, але висвітлення їх діяльності надало б цілісного
уявлення щодо історії зовнішньополітичного відомства України. Р. Я. Пиріг
зробив загальний огляд діяльності НКЗС УСРР, а також її дипломатичних
представництв на підставі архівних документів [; ].
Міжнародно-інформаційна діяльність УСРР була висвітлена в працях Д. В. Будкова
і Д. В. Вєдєнєєва [; ; ]. Політичні та дипломатичні відносини Радянської
України з Польщею протягом – рр. досліджені в праці Т. І. Єременко
[]. Автор робить висновок, що напрямки відносин із Польщею визначалися урядом
РСФРР, як і міжнародна діяльність УСРР в цілому.
Зовнішньополітичній діяльності УСРР приділялась увага в працях Г. М. Цвєткова,
Л. Є. Дещинського і А. В. Панюка, І. О. Овсія, Ю. І. Гузенка та інших
науковців. Так, Г. М. Цвєтков у своїй праці робить висновок про те, що УСРР в
– рр. розгорнула активну міжнародну діяльність, висвітлює переговорний
процес УСРР з іноземними державами, її визнання де-юре і де-факто іноземними
країнами []. Але участь УСРР або її спроби на участь у всесоюзній зовнішній
політиці після утворення СРСР і до р., коли в УРСР був відновлений НКЗС,
висвітлення не знайшли. У спільній праці Л. Є. Дещинського і А. В. Панюка
досліджуються міжнародні відносини, в які вступала Україна протягом –
рр., а також стисло змальовано ситуацію із зовнішньополітичними органами після
утворення СРСР []. І. О. Овсій пропонує загальний огляд зовнішньої політики
України від давнини до р., в процесі якого знайшли своє відображення
двосторонні відносини УСРР з іноземними державами, встановлені УСРР в –
рр. []. Ю. І. Гузенко робить короткий екскурс в історію міжнародних
зв’язків України [].
Сучасні вчені вивчають різноманітні зовнішньополітичні аспекти діяльності УСРР
через дослідження зовнішньополітичних концепцій інших країн. Так, українське
питання в зовнішньополітичних концепціях Чехословаччини вивчав С. В.
Віднянський [], у радянсько-польських відносинах – М. П. Гетьманчук [].
Історики активно вивчають політичну і дипломатичну діяльність Х. Г.
Раковського, його стосунки з Москвою та особистий внесок у розвиток Української
радянської республіки [; ; ; ; ; ; ]. Учені відзначають
неоціненний внесок Х. Г. Раковського на чолі зовнішньополітичного відомства й
уряду УСРР (завдяки дипломатичним здібностям і особистим зв’язкам) у здобутки
республіки на міжнародній арені протягом – рр.
Серед спеціальних праць, присвячених історії розбудови зовнішньополітичного
відомства Радянської України в період до утворення СРСР, слід виділити працю Д.
В. Вєдєнєєва [], а також
розділ п’ятий монографії Д. В. Вєдєнєєва і Д. В.
Будкова []. Зовнішньополітична діяльність уряду УСРР у – роках
стала об’єктом дослідження О. Р. Купчика []. У своїй роботі він розглянув
місце УСРР у системі радянської зовнішньої політики, становлення НКЗС УСРР,
встановлення дипломатичних відносин із іноземними державами, а також участь
УСРР у радянській таємній зовнішній політиці. О. Р. Купчик також розкрив такі
напрями роботи урядових і партійних установ республіки, як проведення підривних
операцій на території іноземних держав, дезорганізація української політичної і
військової еміграції як засіб забезпечення державної безпеки УСРР.
У сучасній історіографії обмаль праць, предметом дослідження яких є правовий
статус, діяльність Уповноважених НКЗС СРСР при уряді УСРР, агентств НКЗС СРСР
на території УСРР у – роках. Незначною є кількість праць сучасних
істориків, присвячених зовнішньополітичному аспектові діяльності України в
зазначений період. Так, С. В. Кульчицький у своїй праці розглядає проблеми
взаємовідносин між Управлінням Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР і
центральним відомством, прагнення українських політиків відстояти хоча б
невелику можливість проводити власну політику за кордоном і їх поразку в цій
справі []. Наукова цінність даної праці полягає в тому, що автор уперше у
вітчизняній історіографії підняв завісу над спробами УСРР проводити власну
зовнішню політику в – рр., тоді як інші науковці обмежувалися
твердженням, що після утворення СРСР грудня р. були ліквідовані
зовнішньополітичне відомство УСРР та її дипломатичні й консульські
представництва в іноземних державах, УСРР перестала бути суб’єктом міжнародного
права й проводити зовнішньополітичну діяльність.
Створення і діяльність консульства СРСР у Львові протягом – років
вивчали О. П. Данильченко і О. С. Рубльов []. Вони дійшли висновку, що на
початку -х рр. діяльність консульства все більше формалізується,
обмежується канцелярськими функціями та інформаційно-розвідувальною роботою.
В. О. Головко дослідив дипломатичну діяльність Х. Г. Раковського протягом
– рр. у Великобританії [], проте в той час Х. Раковський представляв уже
не УСРР, а єдину союзну державу.
Неоціненним внеском у вивчення дипломатичної історії України є колективна праця
під керівництвом В. Смолія “Нариси з історії дипломатії України” [], яка дає
цілісну картину історії дипломатії України з найдавніших часів до сучасності і
в якій віддано перевагу висвітленню зовнішньополітичної діяльності України, її
міжнародного становища, двосторонніх відносин України з іноземними державами.
Праці сучасних науковців відрізняються неупередженим ставленням до подій, що
відбувалися в Україні, їх реалістичним трактуванням, прагненням заповнити “білі
плями” в науці та створити об’єктивну й всебічну картину минулого. Кожна із
зазначених праць має свою наукову цінність, автори були вільними від впливу
радянської ідеології, прагнучи об’єктивно висвітлити події того часу. Багато
аспектів зовнішньополітичної діяльності УСРР знайшли свого дослідника, хоча
чимало питань залишаються невивченими. Так, правове регулювання діяльності НКЗС
УСРР досі не знайшло відображення в історико-правовій науці, хоча наявні
дослідження у сфері зовнішньополітичної діяльності УСРР спираються на певний
нормативно-правовий матеріал. Немає і єдиного зібрання нормативно-правових
актів з регулювання зовнішньополітичної діяльності УСРР, виданих у –
рр. Залишаються недостатньо висвітленими як діяльність, так і правові підстави
існування місцевих органів НКЗС СРСР на території УСРР, а також представників
УСРР за кордоном у період з до р. Прагнення українських діячів
відстояти за УСРР право на участь у зовнішній політиці СРСР і закріпити свої
права на законодавчому рівні також потребують активізації наукових пошуків.
Отже, комплексне історико-правове дослідження, присвячене
організаційно-правовому забезпеченню діяльності зовнішньополітичного відомства
Радянської України у – рр., його перетворенню в Управління
Уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УСРР, аналізу правового статусу уповноважених
і агентів НКЗС СРСР на території УСРР у – рр., висвітленню спроб УСРР
відстояти своє право на представлення республіки за кордоном у загальносоюзних
представництвах має зайняти свою нішу в історико-правовій науці.
Джерельна база. Дослідження дисертаційної теми ґрунтується на значній
джерельній базі, яку можна поділити на чотири групи: ) документальні матеріали
архівів; ) збірники законодавчих актів, відомчих нормативних актів та
документальних матеріалів; ) мемуарна література
- Київ+380960830922