РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ
2.1. Клінічна характеристика хворих
2.1.1. Особливості клінічного плину АД у дорослих
За період з 1999 по 2006 рік під нашим спостереженням перебувало 160 хворих з
різними клінічними формами атопічного дерматиту. Серед пацієнтів було 90
чоловіків і 70 жінок. Досліджувану групу склали винятково дорослі особи від 16
до 55 років. По вікових групах хворі розподілилися в такий спосіб: особи від 16
до 19 років склали 40%, від 20 до 29 років -30%, від 30 до 39 років -15%, від
40 до 49 років -10%,від 50 до 55 років -5% (Рис 2.1.).
Рис. 2.1. Процентний розподіл хворих за віком.
По соціальному положенню хворі в 30% випадків були представлені робітниками, в
50% були службовці, а 20% хворих займалися діяльністю, пов'язаною із сільським
господарством. Тривалість захворювання в наших пацієнтів становила до 1 року -
в 10%, від 1 до 5 років - в 30%, від 5 до 10 років в 40%, а в 20% хворих
тривалість захворювання була більше 10 років.
Всі хворі з діагнозом атопічний дерматит були спрямовані дерматологами,
алергологами та іншими фахівцями на кафедру клінічної імунології і алергології
Національного медичного університету для подальшого клініко-лабораторного
обстеження і лікування. Беручи до уваги поліморфізм клінічної картини АД, а
також відсутність єдиної думки із приводу класифікації дерматозу, ми провели
поглиблене комплексне клініко-лабораторне обстеження всіх 160 хворих.
Комісією з біоетики Національного медичного університету імені О.О.Богомольця
(протокол № 20 від 30.05.07 р.) встановлено, що обстеження, лікування хворих,
проведення лабораторних та наукових досліджень в дисертаційній роботі
відповідають вимогам норм біоетики.
Діагноз атопічний дерматит визначався відповідно до клініко-лабораторних
критеріїв, запропонованих Hanifin і Rajka [20]. У більшості обстежених хворих
спостерігалися 2 основних і 3-4 додаткових клінічних критеріїв, що було
достатнім для постановки діагнозу.
Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб, травм і причин смерті Х-го
перегляду (МКБ Х), діагноз атопічний дерматит застосовується для позначення
уражень шкіри, що виникають у результаті спадково обумовленого стану всього
організму під загальною назвою атопія. Підрозділяючи прояви атопічного
дерматиту на клінічні форми, ми дотримувалися прийнятої в нашій країні
клінічної дерматологічної класифікації, що виділяє еритематозно-сквамозну
форму, еритематозно-сквамозну форму з ліхеніфікацією, ліхеноїдну та
пруригоподібну форму АД. Під наше спостереження переважно підпадали хворі з
ліхеноїдною і пруригоподібною формою АД, оскільки еритематозно-сквамозна форма
і еритематозно-сквамозна форма з ліхеніфікацією зустрічаються в основному в
дитячому віці.
Основною скаргою обстежуваних хворих був інтенсивний свербіж, що проявляє себе
нападами і значно підсилюється при зігріванні тіла, особливо в нічний час. У
цілому, у дорослому контингенті хворих спостерігали прояви АД, які відповідали
широко використовуваному у вітчизняній дерматології терміну нейродерміт. Цей
термін застосовується лікарями для позначення дерматологічних захворювань, при
яких зміни шкіри розвиваються як наслідок розчухувань, обумовлених первинно
виникаючою сверблячкою. Наявність у наших хворих такої первинної сверблячки
дозволило нам розмежувати клінічні форми АД та екзематозні реакції, які схожі
по клінічних проявах.
Що стосується характеру проявів хвороби, то в 40% хворих ми відзначили
погіршення або прояв рецидиву захворювання навесні і на початку літа, в 30%
хворих восени і на початку зими, в 20% хворих у жаркі і холодні місяці року, а
у 10% хворих впливу пір року не відзначали. Таким чином, у більшості випадків
ми відзначали прояв сезонності в плині захворювання. Необхідно відзначити, що
одним з основних, а іноді єдиним проявом сезонного загострення АД в наших
пацієнтів був свербіж. Залежність прояву хвороби від пори року можна вважати
характерною стигмою шкірного алергійного страждання. У більшості
спостережуваних хворих свербіж передував виникненню шкірних висипань і тільки у
10% хворих відзначали одночасні появи свербіжу та шкірних висипань.
Клінічна картина АД в дорослих пацієнтів була досить типовою. Шкірний запальний
процес локалізувався головним чином на задній поверхні шиї, у підколінні і у
ліктьових згинах, на внутрішній поверхні стегон, мошонці, гомілках. Висипання
часто спостерігалися на шкірі обличчя і волосистої частини голови. Осередки
ураження здебільшого мали овальну форму, у якій розрізнялися три концентричні
зони. Перша, периферична зона, виділялася пігментацією і починаючоюся
гіпертрофією сосочків. Друга, середня зона, характеризувалася наявністю папул.
Третя, внутрішня зона, характеризувалася вираженим ущільненням шкіри. У першій
зоні, що оточує по периферії основний осередок ураження у вигляді пояса, де
чітко не визначалися ні зовнішня, ні внутрішня границі. Зовнішня границя з боку
здорової шкіри була невираженою. Середня зона складалася в основному з
вузолкових висипань величиною від розміру шпилькової голівки до розміру
невеликої сочевиці, блідо-рожевого, сіруватого або жовтуватого кольору. У міру
еволюції запалення забарвлення папул приймало більш темний або більш червоний
тони, іноді здобуваючи більш коричнювато-червоний або навіть яскраво-червоний
відтінок. Папули були неправильної форми, різко обмежені і незначно піднімалися
над рівнем навколишньої шкіри. Поверхня папул найчастіше була гладкою,
сплощеною, мала перламутровий блиск і часто була покрита кров'янистою
скоринкою. У свіжих осередках у пацієнтів звичайно була відсутня периферична
зона висипань. Наявність периферичної пігментованої з
- Київ+380960830922