Розділ 2
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДОСЛІДНОЇ СПРАВИ ТА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ДОСЛІДНИХ УСТАНОВ
2.1. Становлення сільськогосподарської дослідної справи
в царській Росії
Інституціоналізація вітчизняної дослідної справи пов'язана з виникненням сільськогосподарських дослідних закладів. В колишній Російській імперії склалося декілька типів таких дослідних закладів: дослідні станції (вони прийшли з Європи і включали лабораторії, ділянки і поля для дослідів, метеостанцію тощо), найбільш поширений вітчизняний тип дослідні поля, а також ферми, племінні господарства, ділянки та унікальні утворення "взірцеві господарства" і "колективні досліди". І все це було як форма сумісної роботи вчених дослідників і місцевих господарств. Загалом, під дослідною справою розумілося розмаїття поза академічних наукових досліджень у сфері сільського господарства від агротехніки до селекції. Словоспівставлення "дослідна справа" в колишній Російській імперії застосовувалося дуже широко і по суті своїй відповідало сучасному термінові "сільськогосподарські науки". До цього слід додати, що історія сільськогосподарської дослідної справи рідко стає предметом самостійних досліджень. А даремно, ця історія не тільки цікава, а й повчальна. Особливо важлива вона для з'ясування непростої долі дослідної справи в Україні. У зв'язку з цим нас також цікавила передісторія та мотивація функціонування дослідної справи на Київщині як феномен формування мережі та діяльності конкретних дослідних установ на Київщині в кінці ХІХ - початку ХХ століть.
Запізніла у відношенні економічного розвитку Росія лише на межі ХІХ-ХХ століть вступила на стадію промислового обновлення, яке, до речі, давно завершилося на Заході. Колосальний розрив між європейським рівнем російської пореформеної науки і незмінними з допетровських часів методами селянського господарювання був, безперечно, зумовлений економічною і технічною відсталістю царської Росії [32]. Сучасні зарубіжні і вітчизняні вчені вбачають корені цього розриву в чіткій дихотомії російського суспільства: інтелігенція - народ [33].
Зрозуміло, що зв'язати теорію з практикою сільського господарства могли тільки дослідні установи. Їхнє завдання і та наука, якою вони могли займатися, різко відрізнялися від західних. Російським вченим - дослідникам треба було не тільки розвивати сучасну для них науку в сільському господарстві та впроваджувати її в практику, але і підготувати ґрунт для цього - по можливості модернізувати ще середньовічні прийоми і знаряддя господарювання, а найголовніше - відкинути недовір'я до науки, прививати сільським господарям зацікавленість нею. Одним словом, це були не стільки наукові, скільки просвітницькі завдання - вони отримали назву "агрономічної допомоги населенню" [34]. Облаштування курсів і читань про сільське господарство, організація показових ділянок і колективних дослідів тощо, були частиною програми дослідних закладів. Деякі дослідні поля і ферми надавали свої площі для традиційних літніх студентських практик. Багато часу відводилось і на практичну допомогу: контрольні дослідження сільськогосподарських продуктів і добрив на замовлення місцевих господарів, а також вирощування і продаж сортового насіння, посадкових матеріалів і племінних тварин. Мало цього, як з'ясувалось потім тільки окремі дослідні ділянки мали можливість виконувати оригінальні наукові дослідження "загальнонаукового значення". Наприклад, селекційні пошуки на протязі всього періоду, що вивчається нами, здійснювали лише 10 дослідних станцій (Там само). Польові і лабораторні дослідження переважної більшості дослідних закладів мали "місцевий" характер. Типовими напрямками робіт, окрім вказаних вище, були: вивчення місцевості в природничо-історичному відношенні (ґрунтовому, кліматичному, біологічному); проведення польових, вегетаційних і лабораторних дослідів, а також метеоспостережень для вироблення рекомендацій по використанню сівозмін, технічних прийомах, сортах і посадкових матеріалах, добривах, сільськогосподарських машинах і знаряддях, пристосованих до місцевих умов. Ось що з цього приводу висловлювався у 1913 р. видатний вітчизняний вчений О.Г. Дояренко: "Дослідна справа переживає в Росії в даний час момент серйозного історичного значення, яке характеризується різким підйомом інтересу до нього з різних боків і не менш яскраво вираженою вірою в майбутнє агрономічного прогресу. Зроблена колосальна робота за участю уряду, громадських організацій і спеціалістів, але попереду ще більша праця внутрішньої організації усіх станцій, тих, що тільки з'являються і тих, які перетворюються на кращі" [35, C.5].
В Російській імперії на початку ХХ ст. була досить розвинута мережа сільськогосподарських дослідних закладів. Вона налічувала біля 400 станцій, полів, ферм, розплідників тощо [36]. Лише третина з них мала статус державних: дослідна справа при царському режимі розвивалася головним чином завдяки широкій громадській підтримці. Приватні патрони (від найважливіших осіб до університетських професорів), наукові товариства, повітові і губернські земства взялися за організацію дослідних закладів значно раніше, ніж в Міністерстві землеробства визнали необхідність державного патронажу дослідної справи. На межі ХІХ і ХХ століть яскраво вираженими лідерами у допомозі дослідним закладом були земства. Цей факт значно порушив уявлення про державу як головного патрона науки в Російській імперії. І дійсно, влада дуже мало цікавилася проблемами сільськогосподарських наук. Формально ця ділянка народного господарства імперії було прерогативою Міністерства державного майна, яке існувало ще з 1837 року. Питаннями сільського господарства у структурі міністерства повинен був займатися спеціальний департамент [37]. Однак ні цей департамент, ні Міністерство загалом не цікавилися ні застосуванням науки для сільського господарства, ні власне сільським господарством [38]. Політика сільськогосподарського відомства ніби відображала закоренілу думку, що існувала в імперії в середині ХІХ
- Киев+380960830922