Виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи

РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИХОВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ ДО ПРИРОДИ
2.1. Підпорядкування процесу виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи меті особистісного розвитку
Теоретичний аналіз проблеми дослідження засвідчує, що процес становлення ціннісного ставлення особистості до певних об'єктів і явищ реального та духовного світу надзвичайно складний і залежить від багатьох чинників. Відповідно, виховання ціннісного ставлення старшокласників до природи визначається комплексом певних педагогічних умов.
Поняття "умова" у філософії розглядається, як те, від чого залежить щось інше, що сприяє наявності стану, процесу, речі тощо [196, 576]. Відповідно педагогічні умови - те, що обумовлює педагогічний процес, від чого залежить його ефективність. У науковій літературі педагогічну умову характеризують як обставину, від якої залежить розвиток особистості; обстановку, у якій здійснюється цей розвиток; характеристику середовища, де розвивається учень [140, 84]. Комплекс педагогічних умов передбачає такі умови, що слугують одній меті, тісно пов'язані між собою змістовими та функціональними зв'язками у єдине ціле.
У проектованому нами комплексі педагогічні умови слугують головній меті української освіти - "створити умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися продовж життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства" [127, 6]. Ці умови не рівнозначні, поєднані зв'язками супідрядності. Головною умовою, що базується на гуманістичній парадигмі виховання і визначає загальне спрямування організації процесу виховання ціннісного ставлення старшокласників до природи та його послідовність, виступає підпорядкування досліджуваного процесу меті особистісного розвитку: забезпеченню психічного здоров'я, особистісної, моральної, громадянської зрілості і соціокультурної компетентності [9; 16; 31; 79; 150; 198; 199]. Ці складові сприятливі щодо включення старшокласників у процеси збереження світу природи, виховання активності і творчості, здатності до свідомих, науково обгрунтованих рішень у сфері взаємодії з природою.
Зазначеній педагогічній умові підпорядковуються дві наступні:
1) гармонізація впливу природного та соціального середовища;
2) врахування специфіки сільського та міського виховуючого середовища. Перша з них - відображає положення філософії про залежність розвитку людини від впливу навколишнього середовища (соціального та природного), а також психології - про вплив зовнішніх умов на появу внутрішніх спонук саморозвитку особистості, обумовленість внутрішніх психічних процесів особистості (емоцій, інтересів, потреб, цінностей) зовнішнім середовищем [31; 199]. Доцільність врахування специфіки сільського та міського виховуючого середовища - обумовлюється спільністю та специфікою екологічних проблем міста й села, типологічними особливостями ставлення до природи старшокласників сільських та міських шкіл.
Спрямування навчально-виховного процесу на засвоєння знань, опанування уміннями навчальної діяльності, формування "активної життєвої позиції", засвоєння "образу ідеального дорослого" тощо не забезпечують особистісного зростання, а формують лише окремі відповідні якості [16, 35].
Для старшокласників характерне усвідомлення свого внутрішнього "Я", прагнення до розвитку, соціалізації, компетентності, що є ознаками особистісного розвитку. Тому виховання ціннісного ставлення старшокласників до природи також зорієнтовано на ознаки особистісного розвитку, які конкретизовано відповідно до мети нашого дослідження [16, 36-45].
Ознаки особистісної зрілості:
1. Прийняття себе: віра в свої можливості у взаємодії зі світом природи, ставлення до себе, як до його складової, довіра своїй внутрішній природі.
2. Розуміння себе: адекватна самооцінка свого ставлення до об'єктів природи, зближення Я-реального та Я-ідеального.
3. Відповідальна свобода: усвідомлення та прийняття своєї свободи у ставленні до природи та відповідальність перед своїм "Я" за її реалізацію, відповідальність за вибір цінностей та оцінок у взаємодії з природою та незалежність від тиску зовнішніх оцінок.
4. Цілісність: наявність чіткої системи цінностей особистості, що сприяють збереженню світу природи.
5. Динамічність: конструктивна зміна характеру своєї взаємодії з природою та ставлення до неї. Гнучкість, здатність до змін та розвитку через вирішення протиріч у взаємодії зі світом природи.
6. Прийняття інших: прийняття екологічного світогляду інших людей, їх думок, оцінок щодо ставлення до природи.
7. Розуміння інших: адекватне, диференційоване сприйняття інших людей, готовність до міжособистісного контакту на основі глибокого та тонкого розуміння їх ставлення до природи.
8. Соціалізованість: включеність у конструктивні соціальні стосунки, види діяльності, що запобігають порушенню рівноваги у природному середовищі.
9. Творча адаптивність: готовність сміливо й відкрито зустрічати проблеми взаємодії зі світом природи, вміння вирішувати їх та попереджати умови виникнення нових екологічних проблем.
Саме ці зміни, їх зміст, спрямування, динаміка свідчать про процес особистісного зростання, набування особистісної зрілості.
Відповідно, для забезпечення особистісної зрілості старшокласників у взаємодії зі світом природи виховні технології необхідно спрямовувати на розвиток в учнів здатності до адекватної самооцінки, толерантного сприйняття позиції інших людей; задіяння внутрішнього механізму відповідальності під час контактів з природою.
Особистісне зростання відбувається у процесі долання труднощів [1, 16], формуванні умінь самореалізації. Відповідно процес виховання ціннісного ставлення старшокласників до природи має передбачати насамперед, долання тих труднощів, що зумовлені внутрішніми протиріччями, відповідають індивідуальним можливостям і пов'язані з потребами та інтересами особистості. Важливо також забезпечувати самореалізацію учнів у взаємодії з природою, самостійний вибі