Розділ 2. Загальна характеристика інших ознак
складу злочину шахрайства
2.1. Характеристика об'єктивної сторони шахрайства
2.1.1. Визначення обману та його характеристика.
Зміст, форми і способи обману
У теорії кримінального права під способом вчинення злочину розуміють певний порядок, метод, послідовність рухів та прийомів, які використовує особа для вчинення суспільно небезпечного посягання [70, с. 10]. Обман як спосіб вчинення злочину характерний не тільки для шахрайства, але й для ряду інших злочинів - таких, як контрабанда (ст. 201 КК України), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192), обман покупців та замовників (ст. 225) тощо. В одних випадках законодавець прямо передбачає обман як спосіб вчинення злочину (ст. 192), в інших характеризує його зміст. Так, відповідно до ст. 225, обман покупців та замовників - це умисне обмірювання, обважування, обрахування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг.
Спосіб вчинення злочину належить до факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину. Але у випадку, коли він зазначений прямо в законі, стає обов'язковим і, відповідно, встановлення його є необхідним для констатації наявності конкретного складу злочину.
Визначальною ознакою об'єктивної сторони шахрайства поряд з діянням, наслідками та причинним зв'язком є спосіб вчинення цього злочину. Таким способом, відповідно до ст. 190 Кримінального кодексу України, є обман або зловживання довірою. Хоча безпосередньо в нормі вживається формулювання "обман чи зловживання довірою", цілком прийнятне вживання сполучника "або", оскільки ці сполучники є рівнозначними. Так, у статті про шахрайство (ст. 190) спосіб дії визначений як шлях обману чи зловживання довірою, а в ст. 192 говориться про заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, хоча спосіб дії винного в цих злочинах є ідентичним.
Як у російській, так і в українській мові під обманом розуміється свідоме введення кого-небудь в оману, неправда, неправдиві слова, вчинки, дії тощо, за допомогою яких умисно вводять в оману; неправда, яку видають за істину [33, с. 465]; хибне уявлення про що-небудь, омана [109, с. 367-368].
У кримінальному праві поняття обману подібне до загальновживаного значення цього слова. У КК УРСР 1922 року в примітці до ст. 187 містилося його законодавче визначення - "обманом вважається повідомлення неправдивих відомостей та свідоме неповідомлення обставин, про які необхідно було повідомити тих чи інших осіб" [157]. З прийняттям нової редакції КК УРСР у 1927 році визначення обману зникло і до цього часу воно не має законодавчого закріплення. Але перше його законодавче визначення не втратило своєї сили і в науці кримінального права застосовується досі, хоча й потребує деяких уточнень. Наприклад, Г.М. Борзенков пропонує слово "неповідомлення" обставин при пасивній формі обману замінити на "замовчування" [5, с. 30].
Обман як спосіб вчинення злочинного діяння характерний не тільки для шахрайства, але й для ряду інших злочинів. Таких, наприклад, як контрабанда (ст. 201 КК України), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192), шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222), обман покупців та замовників (ст. 225). При описі цих злочинів законодавець в одних випадках вказує лише на спосіб дії винного, яким може бути обман (ст. 192, 201, 335 КК України), в інших -розкриває сутність обманних дій. Так, відповідно до ст. 225, обман покупців та замовників - це умисне обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг.
Характерною рисою шахрайського обману є те, що він спрямований на заволодіння майном. Але корисливий мотив притаманний усім злочинам проти власності, які пов'язані з розкраданням. За способом вчинення злочину шахрайство і відрізняється від таких форм розкрадання як крадіжка, грабіж, привласнення, розтрата тощо.
Під обманом у складі злочину, передбаченого ст. 190 КК України, ми розуміємо умисне перекручування або приховування істини з метою ввести в оману особу, у володінні чи віданні якої знаходиться майно або право на майно, і таким чином домогтися добровільної передачі майна або права на майно у розпорядження злочинця.
Так, для кваліфікації не має значення як вчинено шахрайство - шляхом обману чи зловживання довірою, через те що в кримінально-правовій нормі про шахрайство вони закріплені як альтернативні способи вчинення злочину, але відсутність визначень даних понять в законі та їх офіційного тлумачення не дозволяє з абсолютною впевненістю визнати деякі злочини шахрайством.
Видатний представник дореволюційної кримінально-правової науки М.С. Таганцев, розкриваючи сутність поняття обману, писав, що він складається з двох елементів - неправди і, як її результату, введення в оману. Поняття "неправда" є або уявленням неіснуючого, тобто повідомленням про такий факт, якого зовсім не було, вигадкою, коли особа для викрадення речі повідомляє "небувалі випадки", або перекручуванням дійсного факту з повідомленням різних додаткових подробиць [144, с. 305].
При вчиненні шахрайства, як вірно зазначав І.Я. Фойницький, "особа, яка свідомо заявляє про невірні факти, чинить неправду або обман. При цьому неправда має місце, якщо істина спотворюється без наміру спонукати у когось помилкове уявлення про якийсь факт. А при наявності такого наміру неправда перетворюється в обман" [161, с. 104]. Також він вказував, що "для поняття обману достатньо будь-якої дії, спрямованої не тільки на збудження у свідомості особи, яку обманюють, помилкового уявлення, але і на підкріплення такої помилки, хоча б її потерпілий спочатку вважав своєю провиною" [161, с. 103].
М.С. Таганцев з приводу шахрайського обману, писав: "Обман є свідомим і умисним пере
- Киев+380960830922