РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ І МЕТОДИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА 93
2.1. Мистецтво слова як засіб естетичного виховання учнів 94
2.2. Роль музики та евритмії в емоційно-естетичному вихованні учнів 107
2.3. Художньо-естетичне виховання учнів засобами візуальних мистецтв і художньої праці 122
2.4. Експериментальна перевірка ефективності адаптованої програми і методики художньо-естетичного виховання учнів на основі ідей вальдорфської педагогіки 151
2.4.1. Мета, завдання, програма і методика експериментального дослідження 151
2.4.2. Розробка критеріїв і показників рівнів художньо-естетичної вихованості учнів 156
2.4.3. Констатуючий експеримент 158
2.4.4. Формуючий експеримент 161
2.4.5. Аналіз результатів дослідження 166
ВИСНОВКИ ДО II РОЗДІЛУ 177
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 184
ДОДАТКИ 200
ВСТУП
Актуальність і доцільність дослідження. Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні передбачає обґрунтування нових методологічних засад виховання учнів. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа), Державних стандартах загальної середньої освіти в галузі "Мистецтво" - "Естетична культура" накреслено пріоритети розвитку вітчизняної освіти, наголошено на важливій ролі мистецтва у формуванні гуманістично спрямованої особистості.
У контексті нових підходів до побудови національної системи освіти особливої актуальності набувають дисципліни художньо-естетичного циклу у загальноосвітніх навчальних закладах, які мають забезпечувати духовно-творчий розвиток школярів.
Одним із напрямів розв'язання проблеми вдосконалення естетичного виховання учнів є врахування досягнень теорії і практики естетичного виховання школярів у різних країнах світу. З-поміж найпоширеніших освітньо-виховних систем високий рейтинг має вальдорфська педагогіка (від назви фабрики "Вальдорф-Асторія" з німецького міста Штутгарта, при якій Р.Штайнер вперше заснував школу). Сьогодні практично на всіх континентах функціонують такі школи; у скандинавських країнах вони підтримуються на державному рівні.
Сутність вальдорфської педагогіки полягає у її спрямуванні на гармонізацію інтелектуальної, емоційної та вольової сфер особистості. Її методологічна основа грунтується на ідеях антропософії, у центрі уваги якої - вільне виховання дитини, розвиток її фізично-душевно-духовної сутності, в якому провідне місце займає естетичне виховання. Саме цей аспект вальдорфської системи виховання є детально продуманим, оригінальним, багатогранним, а з огляду на сучасні культуротворчі та особистісно-зорієнтовані стратегії розвитку шкільної освіти й особливо актуальним.
Протягом останнього десятиліття в Україні спостерігається зростання інтересу до цих ідей. Відкриваються вальдорфські центри, школи, дошкільні заклади (Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Кривий Ріг, Луганськ, Львів, Івано-Франківськ, Кам'янець-Подільський, Сімферополь та ін.), розширюється сфера їх впливу на педагогічну громадськість завдяки організації курсів і семінарів для вчителів і вихователів дошкільних закладів, шляхом розповсюдження методичної літератури. Спонтанне зростання кількості навчальних закладів, які працюють за ідеями вальдорфської педагогіки без урахування принципів і традицій української системи виховання, переважно пряме запозичення зарубіжного досвіду (часто неадекватне і фрагментарне), яке не супроводжується відповідною науково-педагогічною рефлексією та адаптацією, може призвести до безсистемного, а тому і неефективного перенесення цих ідей на вітчизняний ґрунт. Тому виникає необхідність наукового дослідження цього педагогічного явища.
Стан розробки проблеми. Вальдорфська школа як самобутній педагогічний феномен стала предметом особливої уваги дослідників наприкінці ХХ ст. (Н.Абашкіна, А.Агафонов, Т.Васильєва, Т.Євдокієва, О.Іонова, О.Папач, В.Пікельна, А.Пінський, Ф.Хорток, О.Черкасова та ін.). В останні роки в Росії захищено декілька дисертацій, тематика яких повністю або частково присвячена вивченню цієї проблеми, а саме: педагогічні основи вальдорфської педагогіки (О.Черкасова), психолого-педагогічні умови розвитку учнів початкових класів у вальдорфських школах (Т.Васильєва), розвиток креативності молодших школярів (Ф.Хорток); формування "Я-концепції" учнів підліткового віку у порівнянні контингенту загальноосвітніх і вальдорфських шкіл (А.Агафонов); гуманістична концепція професійно-педагогічної підготовки вчителів у ФРН, у тому числі вчителів вальдорфських шкіл (В.Блінов). Згадуючи предмети художньо-естетичного циклу в різних дослідницьких ракурсах, ці автори не аналізують їх виховні аспекти.
В Україні дослідженню цієї проблеми присвячено кандидатську дисертацію О.Папач і докторську дисертацію О.Іонової.
О.Папач розглядає підготовку дітей дошкільного віку до навчання в школі на базі Центру вальдорфської педагогіки у м. Одесі. Питання естетичного виховання школярів у дисертації не розглядається.
Найгрунтовніше вивчено та узагальнено цю проблему у дослідженні О.Іонової, яка визначила теоретико-методологічні основи діяльності вальдорфських шкіл, обгрунтувала концепцію використання кращого педагогічного досвіду вальдорфських учителів, спрямованого на гуманізацію навчання, експериментально реалізувала розроблені технології у сучасній початковій школі м. Харкова. Акцентуючи насамперед філософські, психологічні та дидактичні проблеми, автор майже залишає поза увагою естетико-виховний потенціал вальдорфської педагогіки, зокрема предметів мистецтва. У роботі також практично відсутній критичний аналіз цієї школи.
Не зважаючи на високу загальну оцінку результатів перерахованих наукових досліджень, варто підкреслити одну характерну рису: більшість із них виконані авторами, які є організаторами чи співробітниками вальдорфських шкіл, тому в них превалює аналіз, націлений переважно на позитивні аспекти цього складного і неоднозначного педагогічного явища, а не на його осмислення в єдності здобутків і