Глава 2 („Заходи”) поділяється на два розділи: 1) Примусові заходи медичного
характеру та 2) Інші заходи.
Четвертий титул першої частини Загальної частини КК Швейцарії („Виконання
позбавлення волі і заходів, поєднаних з позбавленням волі”) містить основні
кримінально-виконавчі норми: правила обрання установи виконання покарань,
регулює періодичність побачень, можливість короткострокових виїздів за межі
установ з виконання покарань. Аналогічні питання врегульовані в
Кримінально-виконавчому кодексі України, що слід визнати більш послідовним.
Четвертий титул визначає два основні види установ виконання покарань: закриті і
відкриті. Відкриті установи можуть мати закриті дільниці. В закритих установах
і закритих дільницях відкритих установ відбувають покарання засуджені, від яких
можна очікувати втечі або вчинення нових злочинів (аналогічні умови встановлені
ст. 148 КПК України для обрання запобіжних заходів).
Друга частина Загальної частини КК Швейцарії містить загальні положення про
нетяжкі злочини. Ця частина КК Швейцарії не має складної внутрішньої структури
і складається лише з семи статей. Ст. 102 КК Швейцарії передбачає, що до
нетяжких злочинів застосовуються ті ж положення, що й до тяжких злочинів і
злочинів середньої тяжкості, за винятками, передбаченими другою частиною Першої
книги КК Швейцарії. Такими винятками є: неможливість застосування запобіжного
ув’язнення, некараність замаху на нетяжкий злочин і некараність пособництва у
вчиненні нетяжкого злочину, скорочений випробувальний строк, скорочений строк
давності і менший максимальний розмір штрафу.
Третя частина Загальної частини КК Швейцарії („Поняття”) складається лише з
однієї статті – ст. 110, яка містить визначення семи понять, які вживаються в
однаковому розумінні в будь-якій іншій статті КК.
На наш погляд, таке регулювання дещо ускладнює застосування інститутів
Загальної частини КК Швейцарії. Законодавець України врегулював ці питання
більш послідовно, і, що, на нашу думку, дуже важливо, – вичерпно, не розпиляючи
інститути кримінального права по декількох розділах КК.
Дослідження відповідальності за хабарництво немислимо без аналізу поняття
злочину, складу злочину і його елементів.
В кримінальному праві Німеччини і Швейцарії існує однакове поняття злочину,
проте окремі ознаки злочину наповнюються різним змістом. Злочином в цих країнах
вважається протиправне, суспільно небезпечне, винне діяння [317, с. 74; 317, с.
76; 317, с. 79; 373, с. 67]. Караність не вважається в кримінальному праві цих
країн ознакою злочину.
Протиправність, як пише німецький вчений К. Лакнер, – це наявність абстрактного
описання злочину в законі про кримінальну відповідальність [317, с. 74]. Таке
німецьке визначення за смислом подібне до українського, відповідно до якого
протиправність злочину означає його передбаченість в законі про кримінальну
відповідальність [183, с. 69].
Суспільна небезпечність, на думку К. Лакнера, полягає в тому, що діяння
суперечить правопорядку в його сукупності [317, с. 76], а на думку К. Роксіна –
в тому, що діяння є несумісним з правилами людського співіснування [349, с. 3].
В кримінальному праві України прийнято вважати, що суспільна небезпечність
полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, що охороняються
кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої
шкоди [183, с. 77]. Якщо розглядати правопорядок як „стан суспільних відносин,
який є результатом фактичного додержання законодавства в умовах режиму
законності” [208, с. 27], то можна зробити висновок, що як німецьке, так і
українське поняття суспільної небезпечності звертають увагу на певний зв’язок
діяння і суспільних відносин. Проте українське визначення, яке дає Л.М.
Кривоченко [183, с. 77], на нашу думку, є більш точним. Діяння може суперечити
нормам права, а не правопорядку.
В кримінальному праві Швейцарії суспільна небезпечність розглядається досить
своєрідно, – як відсутність обставин, що виключають злочинність діяння [373, с.
113]. З цього можна зробити висновок, що суспільна небезпечність протиправного
діяння в кримінальному праві Швейцарії презюмується, за винятком випадків, коли
наявні обставини, що виключають злочинність діяння.
Уявлення про винність як матеріальну ознаку злочину в кримінальному праві
Німеччини, Швейцарії і України дещо розрізняються.
Винність в кримінальному праві Німеччини полягає в тому, що особі можна
поставити за вину лише таке суспільно небезпечне діяння, лише такі суспільно
небезпечні наслідки і лише такий причинний зв’язок, які особа усвідомлювала або
могла і повинна була усвідомлювати [317, с.с. 69, 73].
Кримінальне право Швейцарії в окремих випадках встановлює винятки з принципу
суб’єктивного ставлення. Наприклад, починаючи з 01.04.1998 р., відповідно до
ч. 1 ст. 27 КК Швейцарії, якщо способом вчинення злочину явилася публікація в
засобі масової інформації, – то, за загальним правилом, кримінальну
відповідальність несе автор публікації. Якщо ж автор не може бути відданий до
суду в Швейцарії, то кримінальну відповідальність несе редактор (ч. 2 ст. 27 КК
Швейцарії).
Порівнюючи такі норми і оцінюючи їх, ми повинні зазначити, що в кримінальному
праві України і Німеччини така ознака злочину, як винність, описується більш
послідовно. Більш за це, відповідна новела КК Швейцарії викликає сумніви на
предмет її конституційності. Адже притягнення до кримінальної відповідальності
редактора „обезглавлює” відповідний ЗМІ, паралізує його діяльність,
унеможливлює роботу всього колективу цього ЗМІ, хоча винним є лише член цього
колективу. А якщо так, то притягнення до кримінальної відповідальності
редактора ЗМІ за діяння його підлегл
- Киев+380960830922