РОЗДІЛ 2
МОЖЛИВОСТІ Й СПЕЦИФІКА КІЛЬКІСНОГО АНАЛІЗУ В СУЧАСНОМУ БІОЛОГІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ
2.1. Біологічне пізнання в аспекті можливостей його математизації
Математика й біологія є фундаментальними галузями приро-дознавства, які принципово відрізняються майже всім, чим може відрізнятися одна наука від іншої. Математика, як зразок абстрактності й точності завжди оцінювалась як уособлення власне науковості. Відомий афоризм - скільки в науці математики, стільки ж і науки - добре ілюструє це положення. Біологія, як наука про живе, сформувалася значно пізніше й традиційно спиралася на спостереження й описовість.
Сучасна біологія є складнопов'язаним комплексом наук, що досліджує життя й закони функціонування живого. На Землі відомо більше 3000 видів прокаріот (бактерій та синьо-зелених водорослів), більше 450000 видів рослин і більш як 1,2 млн. видів тварин. Біологія вивчає органічні процеси на багатьох рівнях організації живого - надорганізменних, організменному та суборганізменних. Величезна різноманітність та різноякісність виявів живого робить надзвичайно важкою стратегічну задачу біології - визначення й пояснення загального в цьому органічному континуумі виявів. Ця ж обставина спричиняє й велику розгалуженність та різноякісність біологічних напрямків, що вивчають ті чи інші конкретні закономірності розвитку живого.
Разом із тим біології властиві й інтегративні, узагальнюючі концепції. Одні її напрямки залишаються чисто описовими (що абсолютно не свідчить про їх нерозвинутість), інші активно застосовують математичний апарат і успішно здійснюють асиміляцію методології точних наук, треті - піднімаються на рівень філософських узагальнень (еволюційна теорія, екологія, вчення про біосферу та ін.). Такий обшир досліджень робить біологію досить диференційованим напрямком наукового аналізу, що об'єднує різноякісні й відносно самостійні дисципліни. С.В. Мейен навіть порівнював біологію не з добре організованою установою, а з рядом споріднених контор, що випадково опинилися під одним дахом [176, 91].
Слід мати на увазі, що біологія як наука склалася тоді, коли домінувала механістична парадигма для всього наукового пізнання. Тому вона змушена була співвідносити себе з цією парадигмою. Першим редукціоністом в біології А.А. Галоян вважає Р. Декарта, який поставив знак рівності між живою істотою та машиною. Тому іноді замість живої органічної єдності постає калькуляція її структурних особливостей. На противагу механістичному розумін-ню життя постійно з'являлися антиредукціоністські тенденції (тран-сформізм, віталізм, еволюціонізм, холізм тощо). Саме на цьому грунті виникла відома дискусія між Кюв'є та Жоффруа Сент - Ілером [35, 44].
Визначальною рисою біології є гетерогенність об'єктів дослідження, співіснування різноякісних засобів пізнання, різноманітних "образів" біологічної реальності. На думку К.М. Хайлова, в процесі історичного розвитку біологія сформувала низку емпіричних, теоретико-емпіричних і, навіть, абстрактно-теоретичних (аксіоматичних) конструкцій. Серед них найбільший інтерес викликають генералізовані (загальнобіологічні) конструкції. Це:
1. Концепція живої природи як сукупність біологічних видів.
2. Концепція живої природи як сукупність структурних рівнів організації від елементарних часток до біосфери.
3. Функціональна концепція багаторівневої природи, яка охоплює функціонування життя на різних рівнях колообігів речовин та енергії, замкненіх у біосфері, тобто практично безвідходних [229, 181-182].
Історичний досвід біологічного знання, яке завжди мало справу з проблемами індивідуального розвитку, з системами, що еволюціонують, є надзвичайно значимим для сучасного природо-знавства. Разом із теорією самоорганізації біологія вводить у природознавство нову парадигму, яка передбачає виявлення засад нелінійних моделей та концепцій не лише у фізиці. В методологічному відношенні, вступаючи в "сферу живого", дослідник стикається з обставиною, коли в біологічному пізнанні стають неможливими та простота, чіткість і однозначність, що властиві "точним" природознавчим галузям. Біологія є своєрідним містком між відокремленими один від одного й до сьогодні головними структурними підрозділами науки: природознавством та суспільствознавством. Ще Дж. Бернал відзначав, що біологія "надто близька нашим особистим та громадським інтересам, самій структурі та діяльності наших тіл, аби бути такою ж вільною від людських пристрастей та впливу суспільних форм, як фізика і хімія навіть у більш ранній час" [17, 466].
З одного боку в біологічні дослідження активно включаються представники фізики, хімії й математики (біофізика, біохімія, молекулярна біологія, генетика та ін.). З іншого - біологія все більше взаємодіє з суспільними науками, а останні все частіше звертаються до біологічного знання, залучаючи його до вирішення таких комплексних завдань, як пошуки оптимальних форм взаємодії людини й техніки (ергономіка), виховання, охорони здоров'я, профорієнтації. Відомий канадський дослідник Майкл Рьюз пише: "Я абсолютно впевнений, що в майбутньому біологія з'єднається з соціальними науками, а з іншого боку - з науками фізичними" [189, 302]. З цим повністю погоджується і В.Г. Борзенков: "Однією з основних особливостей живої природи як об'єкта наукового пізнання, що визначає багато специфічних рис біологічного пізнання, є та, що жива природа розміщена в ієрархії форм руху матерії між неорганічною природою та соціумом, виявляючи суттєві риси як того, так і іншого" [22, 38].
Таким чином сучасна біологія в системі наук стає своєрідним "вузлом", де переплітаються різнопланові проблеми, що належали до компетенції окремих дисциплін природознавчого та суспільство-знавчого профілю, й комплексні питання, що вимагають для свого вирішення кооперації різних наукових напрямків. "Біолог непомітно для себе вводить в науку величезний обсяг уявлень, що утворилися поза точним знанням у величезній області гуманітарних наук та філософії" [27, 125]. Біологічне зна