РОЗДІЛ 2
Виникнення уявлень про свободу совісті й віросповідання та їх еволюція
Свобода совісті є поняттям, що виникло за певних соціально-історичних умов і пройшло досить тернистий шлях своєї фундації від віротерпимості до свободи совісті, тобто права на вільний вибір людиною світоглядних орієнтирів за велінням власного сумління.
Зрозуміло, що в кожну епоху проблема свободи совісті поставала й вирішувалась по-різному, залежно від характеру суспільних відносин, від рівня розвитку продуктивних сил, рівня розвитку суспільства в цілому, інтересів та мети певного класу, партії, навіть світоглядних уподобань певних правителів. Щоб збагнути тривалість історії та логіку процесу зародження й становлення уявлень про свободу совісті, ми проаналізуємо їх конкретні історичні етапи.
На нашу думку, елементи свободи совісті зародилися ще в епоху родоплемінних відносин, хоча деякі вчені, наприклад, М.Бабій [14], вважають, що ідея свободи взагалі, так само як й ідея свободи совісті, зародилася в античну епоху. Обмеженість суспільних відносин родоплемінними зв'язками, процес соціальної диференціації, що призвів до утворення давніх держав, низький рівень матеріального виробництва первісного суспільства, - усе це наклало особливий відбиток на зміст релігійно-міфологічних уявлень, що панували як форма суспільної свідомості протягом багатьох тисячоліть. Основою цих уявлень був загальний родоплемінний та індивідуальний досвід переважно первісно містичний. Цінність такого узагальнення полягала в цілісному уявленні про навколишню дійсність, узагальнюючи матеріальний і культурний досвід генерацій, що передують.
Відсутність у давніх східних державах - Вавилоні, Шумері, Єгипті - філософських учень компенсувалася релігійно-міфологічними традиціями. Наприклад, у Стародавньому Єгипті поряд із загальновизнаними богами: Нут - богинею неба, Нуном - богом першоствореного океану, Ху - богом творчого слова, Маат - богинею світового порядку - шанувались і місцеві боги; людина, яка покидає свій будинок, свою місцевість і своїх богів, проголошувалася негідною. Процес антропоморфізації богів у стародавньому світі часто був пов'язаний з практикою переводу переможених племінних божеств до розряду другорядних і, навпаки, піднесенням богів племен-переможців [155]. Великого поширення набули уявлення про божественне походження царської влади, про монарха як "Людину-Бога", про його близькість до світу богів і про те, що "Людина-Бог" виконує місію посередника між богами та людьми [155]. Пам'ятки писемності стародавнього Єгипту свідчать про те, що вже в ті часи існувала протидія релігійно-міфологічним традиціям у "вигляді сумніву в існуванні потойбічного світу або в дієвості релігійних обрядів" [267, с.87]. Так, у "Текстах пірамід" говориться про спробу повстання людей проти верховного бога Атума, про жорстоке придушення цього повстання богинею Око Хор. "Пісня арфіста", що дійшла до нас із глибини століть, у свій час сприймалася єгипетськими жерцями не лише як вияв сумніву в існуванні потойбічного життя, але й як заколот проти релігії та жрецтва.
Після взяття "на озброєння" принципу обожнення царської влади, у стародавній державі поступово створювались передумови для утвердження релігії, формується потреба насильницького запровадження державної релігії. Так, наприклад, в Єгипті приблизно в 1300-1200 рр. до н.е. культ бога Амона набув статусу державної релігії [155]. Крізь усе розмаїття міфів народів стародавнього світу проглядається ідея божественного гаранта існуючих у суспільстві порядків. У давніх єгиптян берегинею миру вважалася богиня Маат, у давніх індоаріїв - богиня Рита, у Греції - Дике, у Китаї верховним правителем неба оголошувався Білий Дракон - Байлун і т.ін. Так поступово формується ідея природного божественного права, згідно якої земний правопорядок є складовою світового космічного порядку. В цьому зв'язку невиконання окремими особами обрядів і традицій розглядалося як посягання на порушення небесної та земної гармонії [116]. Таким чином отримала своє завершення ідея взаємозв'язку релігійної й державної влади. Надалі розвиваються уявлення про пріоритетність державної влади, де істинною релігією давніх був культ їх власної держави.
Однак слід зазначити, що в стародавніх державах офіційні релігійні доктрини, як правило, не претендували на свою винятковість і не заперечували релігійних уявлень інших народів. Найважливішою причиною релігійної терпимості, домінуючої у суспільстві, було типове для всіх народів обожнення природи, що сприяло розвитку політеїзму. Наявність політеїзму створювала сприятливі умови не тільки для утвердження ідей релігійної терпимості до інших культів, а й для проголошення вагомості людини у світі, яка знайшла своє втілення в культі героїв. Однак культ героїв, як і обожнення правителів, призвів до протиставлення їх звичайним людям: значимою вважалась не сама людина, а її ставлення до влади - божественної або державної.
Найбільш рішучі перші кроки до розриву з цією традицією зробили давньогрецькі мислителі. Вдале географічне розташування, розвиток торгівлі й культурного обміну, відсутність чітких догматів віри - все це сприяло розвитку грецької філософії. Об'єктом її дослідження стала природа, людина, суспільство. Це призвело до того, що у багатоманітних формах грецької філософії у зародку, у процесі виникнення з'явились практично всі пізніші типи світогляду. Особливе місце серед цього світогляду займали ідеї вільнодумства й атеїстичних поглядів, що розвивались на ґрунті наївно-матеріалістичної філософії. Теорії, що руйнували основи релігійно-міфологічних традицій, сприймалися вкрай негативно з боку "офіційної ідеології", а їх творці підпадали під гоніння й переслідування. До того ж у суспільстві постійно відтворювалася негативна суспільна думка стосовно будь-яких проявів неповаги до релігійних обрядів і традицій. Саме тому в Афінах у V ст. до н.е. за умов абсолютної свободи слова, свободи думки, були відсутні будь-які права на релігійне вільнодумство й атеїзм [117]. Більше
- Київ+380960830922